Моя проблемна тема

«Творча робота вчителя як засіб розвитку мотиваційної сфери молодших школярів з особливими освітніми потребами»

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

            Мотиваційна сфера - ядро особистості. Вона закладається у ранньому віці та розвивається протягом всього життя. Мріючи, мала дитина вчиться працювати з мотивацією. З віком мрія-фантазія повинна переростати у мрію-план, тобто в мотиваційну установку. Турбота про мотивування приносить свої плоди, позбавляє від витрат у самоорганізації, заряджає енергією, спонукає до досягнення.. В змісті мотиваційной сфери особистості його основи можна виділити наступні блоки: мотиваційний, гуманістичний,  аналітичної діяльності і розумових здібностей, емоційно - вольовий, самосвідомість.

            Мотивація у педагогіці завжди була і є одним з найважливіших компонентів навчання, фундаментом для здійснення всебічного розвитку особистості. Мотивація навчання дітей з особливими потребами має низку особливостей і лежать в основі мотиваційної сфери.

            Мотив – це спрямованість учня на різні сторони діяльності. Оскільки психічний розвиток учнів з особливими освітніми потребами відбувається за тими самими закономірностями, що й у нормальних дітей, можна вважати, що успішне навчання в спеціальній школі також залежить і від ставлення учнів до цього процесу, від їхньої вмотивованості.

            Аналіз теоретико-методологічних досліджень, проведених у корекційній педагогіці та спеціальній психології, стосовно мотиваційно-потребнісної сфери, мотивів діяльності учнів з порушеннями розумового розвитку є актуальним і корисним для подальшої роботи по вдосконаленню методики взаємодії з такими дітьми в процесі навчальної діяльності і створення умов для максимального прояву їх пізнавальних можливостей. Мотиваційна сфера характеризується значною своєрідністю, і проявляється в слабкій опосередкованій мотивації;  діяльність та поведінка дітей визначається ситуативними зовнішніми впливами, нестійкими мотивами, епізодичністю, поверховими та вузькими за змістом пізнавальними інтересами.

            Питання мотивації навчальної діяльності учнів з порушеннями розумового розвитку в тому чи іншому аспектах освітлювалося багатьма вченими психологами та педагогами ще з минулого століття А. Адлером, П. П. Блонським, Л.С. Виготським, Р. Гюртлером,  Л.  В.  Занковим, Л. Ліндвордсом, М. Монтессорі, М. С. Певзнер, І.М. Соловйовим, П. Я. Трошиним, В. Штерном, В.Ф. Шаталовим та інш. [1, 2, 7, 8, 19, 20, 24].

            Донині актуальні та не зовсім втілені у практику положення Л.С Виготського про компенсаторні можливості психіки розумово відсталих дітей, про необхідність спиратися в їх розвитку на збережені інтелектуальні функції[ 7 ].

            Вимоги економічного та соціального життя постійно змінюються, особливо швидко ці зміни відбуваються останнім часом, інформаційний потік та темп цих змін вимагають все більших інтелектуальних можливостей та вмінь від здорових людей, тому особливо актуальним зараз є питання стимуляції розвитку  пізнавальних можливостей учнів з особливими освітніми потребами.

            Рівень розвитку мотиваційної сфери особистості залежить від таких способів, умов і засобів як діалогічність, усвідомлення власного сенсу, предметно - рефлексивного ставлення.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ

            Цілеспрямоване формування мотиваційної сфери особистості - формування самої особистості, Мотиваційна сфера як сукупність всіх мотивів особистості виконує такі ж самім функції, що й мотиви.

            Рівень сформованості навчально-пізнавальної мотивації і навчально-пізнавальної компетентності в цілому залежить від того, в якому навчальному середовищі здійснюється навчально-пізнавальна діяльність дитини. Навчально-виховний процес у спеціальній школі має свої особливості. Передусім – це його корекційна спрямованість, обумовлена інтелектуальною недостатністю учнів, тобто наявністю дефекту, який значною мірою впливає на їхні індивідуальні та психічні особливості. Тому з метою формування у них позитивної мотивації до навчання та прагнення досягти у ньому успіху, необхідно враховувати не лише пізнавальні можливості учнів, але й особливості особистості дітей, мотиви їхньої діяльності та поведінки.

            М.П. Матвєєва, В.М. Синьов, О.П. Хохліна та інші дослідники зазначають, що мотиваційно-потребова сфера учнів з порушеннями розумового розвитку є недостатньо сформованою та характеризується незрілістю, епізодичністю мотивів, відсутністю їх ієрархії та переважанням утилітарних потреб. Спонукальна сила мотивів є досить низькою, тому найменша перешкода призводить до відмови від бажаного [6, с. 258 ]. Все це, відповідно, негативно впливає на особистісний розвиток дитини.

            Крім того, незрілість мотиваційної сфери негативно позначається на навчальній діяльності учнів. Так, В.І. Бондар вказує на недостатню сформованість мотивації до навчання дітей з інтелектуальними порушеннями. Це, перш за все, впливає на ставлення учнів до навчання та на рівень їхньої успішності [ 2, с. 88-89 ].

            І.Г. Єременко наголошував, що для стимулювання учнів до навчальної діяльності необхідно, перш за все, надати можливість учням відчути радість від досягнення ними успіху [ 3, с. 128 ].

            Проблему успіху у різних її аспектах – філософському, психологічному, педагогічному, соціальному та ін. – досліджували А.С. Бєлкін, І.Д. Бех, У. Глассер, Л.Г. Варгазова, С.С. Занюк, Ю.М. Ільїна, В.Ф. Калошин, А.Р. Лопатін, О.О. Максимова, Е.Ш. Натанзон, Н.В. Ніколюк, Л.П. Пасечнікова, О.М. Пєхота, Н.Л. Руда, Л.В. Ткачук та ін.

            Проте, незважаючи на значний доробок учених, проблема створення ситуації успіху у навчально-виховній роботі в цілому та в роботі з учнями з порушеннями розумового розвитку зокрема є ще недостатньо дослідженою і потребує детальнішого вивчення та доопрацювання. В цьому контексті варто зауважити, що для створення ситуації успіху у роботі з категорією дітей, що мають особливі освітні потреби, необхідно враховувати особливості їхнього психофізичного розвитку.

            Детальним вивченням успіху займався А.С. Бєлкін, який вважає, що з психологічної точки зору «успіх – це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прямувала у своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, сподіваннями (рівнем домагань), або перевершив їх» [1, с. 31]. Відповідно до цього визначення успіх є емоційною реакцією на результат діяльності, що його людина прагнула досягти.

            Інше визначення А.С. Бєлкін надає з точки зору педагогіки, де «успіх – це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї» [1, с. 31]. Таке визначення успіху педагогічного характеру свідчить про те, що, власне, його створення залежить не лише від діяльності педагогів, які повинні організовувати педагогічний процес таким чином, щоб створити в ньому умови та можливості для досягнення успіху учнями, але й від сім’ї, роль якої у цьому процесі чи не найголовніша.

            Розвиток емоційно-вольової сфери учнів набуває вагомого значення в процесі формування у них мотивації до навчання - вважав С.Я. Рубінштейн. Досягнення певного результату потребує відповідних вольових зусиль. Він зазначає, що у розумово відсталих учнів слабкість волі проявляється при відсутності у них потреби діяти, і навпаки – наявність якоїсь потреби перешкоджає досягненню потрібних цілей. Це вказує на необхідність формування у них мотивів діяльності, що сприятиме розвитку їхніх вольових якостей. Крім того, для виконання певної діяльності важливим є її емоційна привабливість та позитивні переживання.

            Наявність цього є також необхідною і у роботі з учнями спеціальної школи. Зокрема, Л.С. Виготський свого часу зазначав, що у розумово відсталих дітей прослідковується тісний взаємозв’язок між афектом та інтелектом, що обов’язково слід враховувати у корекційній роботі [5, с. 161-168]. Це підкреслює необхідність врахування особливостей розвитку емоційно-вольової сфери розумово відсталих учнів під час створення ситуації успіху.

            Н.М. Коломинський зазначає, що у молодших школярів спеціальної школи виявляється неадекватна самооцінка, учні не в змозі критично оцінювати себе, свої можливості. Неадекватна завищена чи занижена самооцінка розумово відсталих дітей найчастіше формується як результат негативного ставлення до них з боку оточуючих. Відповідно неадекватна самооцінка є негативним підґрунтям для формування рівня домагань учнів, переоцінки чи недооцінки своїх можливостей. Причинами цього, крім соціальних впливів на дітей, є також і їхні інтелектуальні можливості. Все це впливає на успіхи учнів у навчальній діяльності.

            Діти з особливими освітніми потребами з вищими інтелектуальними можливостями мають більш адекватну самооцінку та, відповідно, – кращу успішність, а діти з нижчими інтелектуальними можливостями та, як результат, завищеною чи заниженою самооцінкою та рівнем домагань мають гірші успіхи у навчальній діяльності [4, с. 44-47]. Тому для підвищення успішності учнів спеціальної школи необхідно формувати у них адекватну самооцінку та рівень домагань. Це сприятиме ефективнішому навчанню дітей з порушеннями розумового розвитку та досягненню ними максимально можливих успіхів.

ПРОВІДНА ПЕДАГОГіЧНА ІДЕЯ

    У мотиваційній сфері дітей з порушеннями розумового розвитку переважають органічні потреби. Соціа­льні та інтелектуальні потреби формуються важко. Якщо розвитку соціальних інтересів не приділяти достатньої уваги, то школяр з інтелектуальним недорозвиненням не навчиться самостійно структурувати свій час, запов­нювати його цікавими справами, не знатиме як скористатись влас­ним дозвіллям. Наприклад: у дитини не сформовані інтереси до читання, рукоділля чи майстрування, спорту, ігор, музики, спілкування тощо. у вільний час вона буде задовольняти свої органічні потреби, що може призвести до їхньої гіпертрофованості. А вже сформовані соціальні та інтелектуальні інтереси учнів з проблемами розвитку характеризуються нестійкістю, поверховістю, не­високою інтенсивністю.

    Інтереси учнів з інтелектуальним недорозвиненням можна розділити на два рівня: перший — поверховий, навіяний вихователем, другий — власний гли­бинний, неусвідомлений. Перший рівень інтересів реалізується під кон­тролем педагогів. Як тільки цей контроль знімається, інтерес зникає. За відсутності керівництва з боку педагога дитина з діє імпуль­сивно, безпосередньо відповідно до своїх неусвідомлених потреб. Лише завдяки спеціально організованій навчально-виховній роботі можливо сформувати зацікавленість умовами та формами роботи на уроці. 

             Одним із шляхів формування позитивної стійкої мотивації школярів є подача учням з порушеннями розумового розвитку навчального матеріалу у вигляді такої інформації, яка б повністю відповідала потребам та здатності її повного засвоєння учнів конкретного взятого класу чи групи. Відповідно, мотиваційний вплив може надавати не будь-який навчальний матеріал, а лише такий, інформаційний зміст якого відповідає наявним і новим виникаючим потребам дитини.

            Корекційна педагогіка і психологія насиченні, в збалансованих позитивних та негативних емоціях. Тому вчителю – олігофренопедагогу дуже важливо знати наявні потреби учнів, те, з якими проблемами вони стикаються на практиці, у житті, і саме з огляду на ці обставини тим чи іншим чином будувати зміст навчального матеріалу. При побудові змісту навчального матеріалу необхідно зважати на звичайну, притаманну дітям потребу у нових емоційних враженнях.

             Важливим також є передбачення на кожному уроці вправ на тренування, розвиток і корекцію окремих психічних функцій: пам’яті, мислення, уяви.  Необхідно враховувати потребу учнів у самоствердженні себе як особистості, їх прагнення стати дорослими. Дані явища хоч не так яскраво, як у підлітків з нормальним інтелектом, але мають місце у підлітків з особлтвтми освітніми потребами, і це теж важливо врахувати при побудові навчального процесу.

             Виходячи з принципу доступності навчального матеріалу, вчителям- олігофренопедагогам необхідно будувати його так, щоб нові знання виходили із уже наявних, опиралися на них, але в той же час новий матеріал повинен бути достатньо важливим і складним, тобто навчальний процес є найоптимальніше побудований тоді, коли він побудований ― по спіралі, кожний новий виток якої знаходиться в зоні найблищого розвитку учнів. З огляду на порушення пізнавальної сфери учнів важливо не лише подавати на уроці інформаційно багатий матеріал, а й пов’язати його з практичним досвідом дитини, надати їй можливість успішного застосування знань, отриманих на уроці, в побуті, на практиці.

            Особливості навчального процесу у спеціальній школі полягають у тому, що на відміну від своїх ровесників з нормальним інтелектом, учні з інтелектуальними порушеннями потребують більш детальної подачі матеріалу. І якщо шлях, яким ідуть вчителі, буквально розжовуючи матеріал, дає лише тимчасовий успіх в класах загальноосвітньої школи, то надалі вивчення такого полегшеного матеріалу стає нудною справою для нормальних школярів що, звичайно не сприяє становленню мотивації навчальної діяльності, то у спеціальній  школі в силу свого дефекту діти з порушеннями інтелектуального розвитку  потребують індивідуального підходу, часто потребують шаблонів, зразків, що полегшують процес навчання, адже, через труднощі  деякі діти з особливими потребами відмовляються від задуманого.

            У той же час необхідно створювати посильні труднощі, індивідуально для кожного учня з інтелектуальним недорозвиненням, зважаючи, на силу його дефекту, долаючи які дитина відчуває радість перемоги, завершення складної роботи, що створює відповідальну мотивацію для подальших досягнень.  Важливо довести учням необхідність наукового вивчення фактів і закономірностей. В такому випадку зміст навчального матеріалу отримає мотиваційне виправдання, набуде для учнів значущого сенсу, також по причині особливостей підліткового віку учнів.

Як відомо, у спеціальній школі функціонує рівнева й поелементна система оцінювання навчальних досягнень. Зокрема, у закладах для дітей з порушеннями інтелекту зміст рівневої оцінки навчальних досягнень базується на оцінці компонентів учбової діяльності: змістовому, операційно-організаційному, емоційно-мотиваційному. Важливим в цьому аспекті є розроблення тестів, завдань, які дають змогу визначати наявність і рівень сформованості зазначених характеристик.

            Зокрема, під час оцінки мотиваційного компонента учбової діяльності учня аналізуються такі показники як зацікавленість у кінцевому результаті діяльності, опануванні способом діяльності.

 Як зазначалось, ставлення учня до навчальної діяльності характеризується такими параметрами як усвідомленість, емоційне (позитивне, негативне, байдуже) ставлення, стійкість та активність. Кожний з цих параметрів може виступати в своїй негативній або позитивній якості (усвідомлене ‒ неусвідомлене, позитивне ‒ негативне або байдуже, активне ‒ пасивне).

Проте показником сформованості ставлення є його сталість. Якщо воно сформоване, то воно стійке, незалежно від якості. Воно може бути негативно стійким, позитивно стійким або байдужим, але стійким. Стійкість виявляється у збереженні ставлення при зміні умов діяльності.

            Отже, вчителю необхідно вміти створити таке навчальне середовище, яке сприяло б формуванню мотивації на пізнання, включення учнів у самостійну навчально-пізнавальну діяльність.

Корекційно-педагогічна діяльність

Мотиваційну сферу як підструктуру особистості (за В.І. Ковальовим) складають не стільки актуальні потреби і мотиви, скільки стійкі латентні спрямованість особистості, інтереси, мотиваційні установки, бажання [20, с.29]. А  новітня система освіти, на відміну від класичної, розглядає учня як суб’єкта, а не об’єкта навчальної діяльності. Відповідно до цього принципу, учень виступає повноцінним учасником навчального процесу, і навчання відбувається не за авторитарним стилем учителя, а за умови активної взаємодії педагога та учнів, що, власне, і є основою педагогічного процесу.

В основі новітньої системи освіти лежить особистісно зорієнтований підхід, спрямований на формування цілісної, всебічно розвиненої особистості учня. Тому,  в своїй корекційно-педагогічній діяльність з дітьми з особливими освітніми потребами, для повної реалізації цього підходу, переосмисливши  цілі, зміст і завдання освіти,  впроваджую  нові форми, методи роботи у навчально-виховний процес, використовую новітні технології, що враховувають індивідуальні особливості учнів з метою формування їх успішності.

Адже саме перші успіхи, які дитина переживає під час навчання, створюють перспективу досягнення успіху у подальшому житті, мотивацією  підвищення ефективності різних видів діяльності.

 А так, як конкретні мотиви мотиваційної сфери учнів з порушеннями розумового розвитку є тимчасові і з’являються лише:

·         епізодично, постійно змінюючи один одного та мають невисоку спонукальну силу;

·          недостатньо сформовані соціальні та пізнавальні мотиви;

·         мотивація до навчання разом із інтелектуальною недостатністю негативно впливають на розвиток особистості дитини

Тому я, для того, щоб сформувати в учнів позитивну мотивацію до ігрової, навчальної та трудової діяльності школярів з особливими освітніми потребами в  умовах  сучасної спеціальної школи, в своїй педагогічній корекційній роботі використовую:

·         різні інтерактивні методи і прийоми навчання;

·         дидактичні ігри;

·         технологію «Створення ситуауії успіху»;

·         технологію «Індивідуально-диференційованого навчання»;

·         впроваджую здоров’язберігаючі технології, які сприяють загальному розвитку дітей, свідомому і міцному засвоєнню знань, активізації і корекції пізнавальної діяльності;

·         враховую індивідуальні психологічні особливості дітей з інтелектуальними порушеннями, а саме  - розвиток емоційно-вольової сфери.

              Зважаючи на вікові особливості  молодших школярів з порушеннями інтелекту, постійно шукаю шляхи удосконалення уроків, використовую систему сучасних корекційних технологій навчання, які створюють у дітей правильне  ставлення до навчальної діяльності, змістову її мотивацію, вивчення кожного розділу або теми навчальної програми. Впроваджую мотиваційний етап, який складається із наступних навчальних дій:

·         створення навчально-проблемної ситуації;

·         формування основного навчального завдання;

·         самоконтроль і самооцінка можливостей щодо вивчення даної теми.

Важливим фактором мотивації є її формування на кожному етапі уроку, а саме:

 - початок уроку (вступна мотивація);

 - середина уроку (поточна мотивація);

 - кінець уроку (заключна мотивація).

              На початку уроку учень має зрозуміти, що корисного і нового він дізнається на ньому, де зможе застосувати набуті знання.

              На етапі закріплення нового матеріалу й посилення мотивації я орієнтуюся на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Використовую чергування різних видів діяльності: репродуктивних і пошукових, усних і письмових, індивідуальних і фронтальних. Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікавленість учнів методом викладу матеріалу:

1) цікаві приклади, досліди, факти;

2) незвична форма подання матеріалу, що викликає здивованість в учнів;

3) емоційність мови вчителя;

4) пізнавальні ігри;

5) аналіз життєвих ситуацій;

6) вміння використання вчителем заохочення.

              Особливу увагу приділяю шкільному балу, підключаю учнів до самоконтролю й самооцінювання. Обов’язково хвалю учня за кожне нове досягнення в засвоєнні нового матеріалу.

              На етапі завершення уроку важливим є вихід учня з діяльності з позитивним власним досвідом і виникнення позитивної установки на навчання в майбутньому, тобто позитивної мотивації перспективи.. Показую учням їхні слабкі місця, щоб сформувати в них об’єктивне уявлення про свої можливості. Це зробить їхню перспективну мотивацію дієвою.

              Мотивація та її формування лежать в основі шкільних успіхів і негараздів. Запалити в учнів бажання вчитися – основне творче завдання вчителя.

Прийоми формування навчальної мотивації

 І. Початок уроку

- Інтелектуальна розминка

- Так – ні

- Відстрочена відгадка

- Фантастична добавка

- Театралізація

ІІ. Пояснення нового матеріалу

- Приваблива мета

- Фантастична добавка

- Прогнозування

- Проблемні ситуації

ІІІ. Закріплення, тренування, відпрацювання умінь

- Творчі завдання

- Лови помилку

- Проблемні ситуації

ІV. Домашнє завдання

- Творчість працює на майбутнє

- Різнорівневі завдання

V. Підсумок уроку

- Відстрочена відгадка

            Наведу приклади прийомів, які використовую найчастіше.

            Прийом «Фантастична добавка». Учням пропоную уявити себе прутиком, за допомогою якого подорожувала жаба з казки Гаршина «Жаба-мандрівниця» і спробувати переказати цю історію з позиції прутика. Ніщо так не захоплює увагу і не стимулює роботу розуму як дивовижне.

            Прийом «Відстрочена відгадка». Загадка (дивовижний факт) подаєю наприкінці уроку, щоб почати з неї наступне заняття.

            Прийом «Прогнозування» використовую під час повідомлення теми уроку і його мети. Наприклад: «Послухайте назви кількох творів і визначте жанр твору, з яким ми будемо працювати на уроці.

            Гру «Так - ні» можна використовую для створення інтригуючої ситуації для організації відпочинку на уроці. Наприклад: «Я задумала персонажа дитячої казки, який, знайшовши скарб, купив новий побутовий прилад. Хто це?» Учні намагаються знайти відповідь, ставлячи запитання, на які вчитель може відповідати лише словами «так» або «ні».

            Формуванню навчальної мотивації сприяє вміле використання ігрових ситуацій. За умови залучення дітей у ситуацію дидактичної гри, їхній інтерес до навчальної діяльності стрімко зростає, працездатність підвищується.

            Щоб кожна дитина могла стати успішною, відзначаю навіть невеличкий успіх, просування вперед. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне застосування різних форм і прийомів розвитку навчальної мотивації у молодших школярів зміцнює бажання дітей опановувати знання і формує стійкий інтерес до більшості навчальних предметів.

           

            Свою педагогічну  діяльність націлюю і на  мотивацію здоров’я та здорового способу життя учнів, усвідомлення того, що здоров’я - це дар не тільки для людини, а й для суспільства; розширюю уявлення про способи відтворення та збереження своїх фізичних, інтелектуальних, психоемоційних, творчих ресурсів; спонукаю турбуватися про своє здоров’я; розвиваю бажання підтримувати традиції здорового способу життя; сприяю позитивному настрою та бажанню займатися фізичними вправами;  формую дружні взаємини між дітьми; виховую бажання постійно займатися фізичним удосконаленням. Основою усієї педагогічної роботи в цьому напрямку вважаю особисте ставлення вчителя до збереження та зміцнення здоров’я у школярів.

            Оптимальний руховий режим – найважливіший та основний чинник мотивації здорового способу життя. Тому, з метою профілактики стомлення, порушення постави, зору учнів проводжу  на уроках фізкультхвилинки, гімнастику для очей при навчанні письму, читанню, математики та ін. Упровадження фізкультхвилинок під час уроків, ігор на перервах та перед початком занять дозволяє учням задовольнити потребу в підвищеній руховій активності

            Велике значення для зміцнення здоров'я школярів та залучення їх до здорового способу життя має проведення спортивних змагань, виховних заходів у позаурочний час. Розробила сценарій виховної години: «Стежки здорового способу життя» та спортивно-виховний захід «Веселі звірята». Учасниками цих свят стали батьки учнів класу, це зміцнило учнівський та батьківський колектив класу, взаємозв’язок школи і сім’ї.           Надала батькам рекомендації щодо створення відповідних умов, які сприяють розвитку позитивної мотивації, успіху у навчанні молодшим школярам з особливими освітніми потребами та успішного фізичного виховання  в сім’ї, поради щодо гігієнічного виховання школярів, як основи здорового способу життя і моралі, проблем організації вільного часу та відпочинку учнів.