Інформаційно-методичний матеріал

Інформаційно – методичний матеріал

для педагогів щколи

Ключові освітні компетентності

Під час симпозіуму Ради Європи на тему «Ключові компетентності для Європи» було визначено такий орієнтовний перелік ключових компетентностей.

Вивчати:

·         уміти витягати користь із досвіду;

·         організовувати взаємозв'язок своїх знань і впорядковувати їх;

·         організовувати свої власні прийоми вивчення;

·         уміти вирішувати проблеми;

·         самостійно займатися своїм навчанням.

Шукати:

·         запитувати різні бази даних;

·         опитувати оточення;

·         консультуватись в експерта;

·         одержувати інформацію;

·         уміти працювати з документами та класифікувати їх

Думати:

·         організовувати взаємозв'язок минулих і дійсних подій;

·         критично ставитись до того чи іншого аспекту розвитку нашого суспільства;

·         уміти протистояти непевності та труднощам;

·         займати позицію в дискусіях і виковувати свої власні думки;

·         бачити важливість політичного й економічного оточення, в якому проходять навчання та робота;

·         оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, а також із навколишнім середовищем;

·         уміти оцінювати твори мистецтва й літератури

Співробітничати:

·         уміти співробітничати та працювати у групі;

·         приймати рішення - улагоджувати розбіжності та конфлікти;

·         уміти домовлятись;

·         уміти розробляти та виконувати контракти

Прийматися за справу:

·         включатись у проект;

·         нести відповідальність;

·         входити до групи або колективу та робити свій внесок;

·         доводити солідарність;

·         уміти організовувати свою роботу;

·         уміти користуватись обчислювальними та моделюючими приладами.

Адаптуватись:

·         уміти використовувати нові технології інформації та комунікації;

·         доводити гнучкість перед викликами швидких змін;

·         показувати стійкість перед труднощами;

·         уміти знаходити нові рішення.

Функції компетентностей у навчанні:

·         є відображенням соціального замовлення на мінімальну підготовленість молодих громадян для повсякденного життя в навколишньому світі;

·         є умовою реалізації особистісних сенсів учня в навчанні, засобом подолання його відчуження від освіти;

·         задають реальні об'єкти навколишньої дійсності для цільового комплексного використання знань, умінь і способів діяльності;

·         задають мінімальний досвід предметної діяльності учня, необхідний для надання йому здатностей та практичної підготовленості по відношенню до реальних об'єктів дійсності;

·         присутні в різних навчальних предметах та освітніх галузях, тобто є метапредметними елементами змісту освіти;

·         дозволяють пов'язати теоретичні знання з їх практичним використанням для рішення конкретних задач;

·         являють собою інтегральні характеристики якості підготовки учнів і засоби організації комплексного особистісного й соціально значущого освітнього контролю.

Ключовими освітніми компетентностями є такі:

1. Ціннісно-смислова компетентність. 

2. Загальнокультурна компетентність. 

3. Навчально-пізнавальна компетентність. 

4. Інформаційна компетентність.

5. Комунікативна компетентність6. Соціально-трудова компетентність 

7. Компетентність особистісного самовдосконалення 

Принципи інклюзивної освіти:

 цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;

 кожна людина є здатною відчувати і думати;

 кожна людина має право на спілкування й на те, щоб її по­чули;

*     усі люди потребують один одного;

*     справжня освіта може здійснюватись лише у контексті реаль­
них взаємостосунків;

*     усі люди потребують підтримки і дружби ровесників;

*     для усіх учнів досягнення прогресу скоріше можуть бути у
тому, що вони можуть робити, ніж у тому, що не можуть;

*     різноманітність посилює усі сторони життя людини

Загальні принципи навчання

дітей з особливими освітніми потребами

*    Принцип виховуючого навчання;

*    Принцип зв’язку навчання з життям;

*    Принцип науковості і доступності навчання;

*    Принцип систематичності і послідовності навчання;

*    Принцип свідомості й активності в навчанні;

*    Принцип наочності навчання;

*    Принцип  міцності засвоєння знань;

*    Принцип колективного характеру;

*     Індивідуальний та диференційований підхід до навчання;

*    Корекційно – розвиваюча спрямованість навчання

Компетéнтність — проінформованість, обізнаність, авторитетність.

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

 Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості.

Корекційне виховання – це:

 - формування ціннісних орієнтацій, системи ставлень до людей, світу, себе та відповідних поведінкових вчинків і звичок;

 - попередження виникнення негативних рис характеру, звичок поведінки та їх виправлення;

 - розвиток самоосвіти, соціальної спрямованості особистості і спеціальних здібностей.

             

Виховні здоров’язберігаючі технології

Гігієнічне виховання

Профілактика травматизму

Здорове харчування

Виховання культури здоров’я

Формування життєвих навичок

Виховання культури здоров'я - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров'я, формування уявлень про здоров'я як цінність, посилення мотивації на ведення здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров'я, здоров’я родини.

 Вимогами до вчителя:

- домашні завдання повинні бути чіткими за змістом і невеликими за обсягом;

- чітке, доступне пояснення процесу виконання домашнього завдання;

- форми, методи і прийоми роботи на уроці мають готувати учнів до самостійного виконання домашніх завдань;

- ознайомлення учнів з правилами підготовки усних і письмових домашніх завдань.

Вимоги до вихователя:

- забезпечення різноманітності форм, методів і прийомів проведення самопідготовки;

- дотримання регламенту часу, передбаченого санітарно-гігієнічними та педагогічними вимогами;

- формування в учнів навичок самостійності виконання домашнього завдання, самоконтролю;

- здійснення індивідуального і диференційованого підходу до учнів;

- прищеплення навичок самостійної роботи з підручником, додатковою і довідковою літературою;

- підтримувати високу працездатність учнів шляхом проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз.

     Вихователю потрібно пам’ятати, що він впливає на учнів методами виховання. Він не навчає, а привчає учнів самостійно і відповідально виконувати свої обов’язки, проявляти при цьому трудолюбивість. Вихователь – провідник задумів вчителя, він його перший і надійний помічник.

Алгоритм діяльності вихователя при організації і проведенні самопідготовки:

1)        уточніть  обсяг  домашніх  завдань,  їх  розуміння  учнями.  Якщо  більшість  учнів  відчувають  труднощі  в  самостійній  роботі,  порекомендуйте,  що  слід  повторити,  щоб  виконати  завдання.  Коли  труднощі  виникають  в  окремих  учнів,  надайте  їм  індивідуальну  допомогу;

2)        організуйте  самостійну  роботу  учнів  над  виконанням  домашніх  завдань;

3)        дотримуйтеся основного дидактичного правила  при  виконанні  письмових  завдань:  спочатку  повторіть  теоретичний матеріал,  а  потім  виконуйте  відповідні  вправи;

4)        дотримуйтеся  вимог  охоронно-педагогічного  режиму (спеціальна система навчальної, виховної та корекційно-реабілітаційної роботи; створення спеціальних  умов для корекційної  спрямованості навчання, виховання  та подолання  порушень фізичного та психічного розвитку, формування мовлення  та інших  психічних  процесів, відновлення здоров’я;  здійснення індивідуального та диференційованого підходу у навчанні та реабілітації дітей із складними вадами розвитку з урахуванням характеру порушення);

5)        стежте за освітленням робочих місць;

6)        використовуйте  різні засоби корекції;

7)        обов’язково проводьте фізкультхвилинки;

8)        створюйте  оптимальні умови зорового навантаження;

9)        проводьте індивідуальну роботу з учнями, виявляйте  прогалини в їх знаннях,  разом  з  учителями  працюйте над їх ліквідацією;

10)    дотримуйтеся  часу,  визначеного  на  виконання  домашніх  завдань;

11)     використовуйте рекомендоване вчителем унаочнення, додаткову літературу,  вчіть учнів користуватися  ними;

12)     організуйте контроль за якістю виконання домашніх завдань учнями як усних, так і письмових, використовуючи різні форми контролю: самоконтроль; взаємоконтроль; фронтальний контроль; вибірковий контроль; індивідуальний контроль;

13)    підтримуйте  робочу  обстановку  під  час  всієї  самопідготовки;

14)    організуйте  роботу  з  учнями,  які  раніше  виконали  домашні завдання;

15)     раціонально  використовуйте  час,  вчіть  цього  своїх  вихованців;

16)     підведіть  підсумки  самопідготовки,  аналіз  роботи  учнів;

17)     слідкуйте,  щоб  учні  прибрали  свої  робочі  місця.

Корекційна спрямованість уроку у спеціальному закладі освіти

• Класи у спеціальному закладі комплектують з урахуванням не тільки віку, а й ступеня розвитку інтелекту дитини. Через те в одному і тому класі можуть навчатися учні різного віку. Різниця у віці може становити до двох років.
• Враховуючи низьку продуктивність пізнавальної діяльності учнів, на кожен урок визначають значно менший обсяг матеріалу порівняно з масовою школою. Крім того, цей матеріал спеціально опрацьовують, щоб він був доступний для учнів з порушеннями розумового розвитку.
• Певні особливості є і в доборі форм і методів навчальної роботи: широко практикуються повторення вивченого, ігрові моменти; навчання здебільшого відбувається на практичній основі; складні системи знань подаються в розчленованому вигляді, відповідно і діяльність учнів також набуває розчленованого характеру, особливо на початкових етапах навчання.
• В організації учнів особливо велику роль відіграють безпосереднє керівництво і пряма допомога вчителя, вихователя;
• На уроках у спеціальній школі, крім загальноосвітніх та виховних завдань, однакових з масовою школою, розв'язуються інші завдання, властиві тільки спеціальному закладу освіти: відбувається компенсація й корекція вад розвитку дітей. Тільки завдяки цьому стає можливим загальний розвиток особистості дитини з порушенням інтелекту і формування в неї духовних і фізичних якостей.
• У зв'язку з труднощами в роботі з розумово відсталими дітьми, а також з наявністю великої нерівномірності в розвитку пізнавальних сил і здібностей кожного школяра, кількість учнів у класах спеціальної школи набагато менша, ніж у масовій.

Сучасні вимоги до уроку:

• реалізація в комплексі освітньої, корекційно-розвивальної, виховної функції навчання;
• відповідність уроку принципам навчання;
• організаційна чіткість уроку;
• оптимізація навчально-виховного процесу;
• інтенсифікація навчально-виховного процесу;
• відповідність змісту уроку навчальним програмам;
• здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків;
• підвищення самостійності учнів.

Комплексний підхід до планування уроку

• Мета — більш загальне поняття, ніж завдання. Як правило, мета передбачає послідовне розв'язання конкретних завдань під час уроків.
• Загальна мета зумовлює необхідність комплексного планування конкретних завдань кожного уроку, яке включає чітке визначення навчального (освітнього), виховного та корекційного завдань.
• Правильне проектування цих завдань оптимізує навчально-виховний і корекційний процеси, тобто забезпечує якість і ефективність проведення уроків, зумовлює цілеспрямованість добору необхідного змісту, форм, методів і засобів навчання, виховання, корекції й розвитку учнів.
• Основою комплексного планування завдань уроку в спеціальній школі є їх спрямованість на всебічний розвиток особистості учнів з урахуванням їх типологічних та індивідуальних психофізичних особливостей і пізнавальних можливостей.

Навчальне (загальноосвітнє) завдання уроку

• Спрямоване на розв'язання такого кола загальноосвітніх завдань, реалізація яких забезпечить формування в учнів системи практичних і наукових знань, умінь і навичок, зокрема: засвоєння (вивчення, повторення, закріплення, систематизація та узагальнення) основних понять, законів, теорій, правил, наукових фактів; формування (вироблення, закріплення ...) умінь і навичок. На кожен урок учитель добирає конкретне завдання, яке може бути реалізоване тільки на матеріалі даного уроку (його змісту, завдань, вправ, видів робіт, наочних засобів тощо).

Виховне завдання уроку

• Спрямоване на формування в учнів наукового погляду на матеріальний світ, забезпечення морального, трудового, естетичного, духовного, патріотичного та фізичного виховання.
• Вчитель повинен вміло визначати ті виховні завдання, які більш успішно можуть бути розв'язані при вивченні конкретного матеріалу з кожного предмета (конкретної граматичної теми, художнього твору, математичного матеріалу чи трудового процесу).
• Цілий ряд виховних завдань носить загальнонавчальний характер і вирішується систематично на кожному уроці. До таких завдань відносять формування в учнів загальнонавчальних навичок і вмінь: самостійності, організованості, дисциплінованості, відповідальності, охайності, навичок культури поведінки, навчальної діяльності тощо. Ці завдання не обов'язково плануються на кожен урок, проте розв'язуються систематично.

Корекційно-розвивальне завдання уроку

• має на меті виправлення та розвиток в учнів інтелектуальної, емоційно-вольової, мотиваційної, рухової сфери особистості, пізнавальних інтересів, навчальних здібностей.
• На одному уроці неможливо коригувати відразу всі сфери особистості дитини, тому залежно від типу, структури, змісту уроку визначається його конкретна корекційна мета - навчити, наприклад, узагальнювати виявлені закономірності, зробити самостійний висновок з прочитаного, побаченого тощо. Матеріал іншого уроку найбільш ефективно сприятиме розвитку в учнів наполегливості, подолання труднощів у навчанні, тобто розв'язання завдань корекції у дітей вольової сфери.

Структура уроку

• цілісна система певним способом поєднаних і організаційно впорядкованих та узгоджених між собою дій учителя й учнів, спрямованих на розв'язання завдань уроку

Загальними елементами уроків є:

• організація початку уроку;
• перевірка засвоєння раніше вивченого матеріалу;
• повідомлення учням мети і завдань уроку;
• пояснення нового матеріалу, його закріплення, повторення;
• підбиття підсумків уроку;
• повідомлення домашнього завдання і підготовка дітей до самостійної роботи над ним

Урок у спеціальній школі складається з таких етапів

• загальнокорекційного;
• основного;
• заключного.

Орієнтовна структура уроку включає наступні етапи

• І. Загальнокорекційний етап
• Організаційна підготовка учнів до праці (привітання тощо).
• Психологічна підготовка учнів до уроку (активізація уваги, сприймання, мислення).

ІІ. Основний етап

1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

2. Підготовча (пропедевтична) частина (підготовка до сприйняття нового матеріалу, актуалізація знань, встановлення зв'язків між попереднім та новим).

3. Формуюча частина (зміст її безпосередньо залежить від типу уроку, тому складовими формуючої частини можуть виступати всі нижченазвані компоненти, декілька або один із них:

• ознайомлення з новими знаннями, уміннями та навичками;
• уточнення та доповнення матеріалу, корекція неправильно сформованих знань;
• систематизація і узагальнення знань;
• застосування знань у практичній діяльності;
• перевірка знань, умінь і навичок.

ІІІ. Заключний етап

• Підбиття підсумків і оцінювання.
• Пояснення домашнього завдання.
• Релаксація.
• Приведення у порядок робочих місць.
• Створення установки на відпочинок.

Характеристика орієнтовної структури уроку та її корекційнійної спрямованості

• У зв'язку з інертністю нервових процесів у дітей з вадами розумового розвитку на початку уроку вони досить довго перебувають під впливом вражень і форм поведінки, які мали місце до уроку. Одні з них продовжують залишатись у стані збудженості, інші — перебувають у полоні розумової інертності. Учні тривалий час не включаються в навчальний процес.
• Для попередження і усунення такої негативної післядії на початку уроку запроваджується загальнокорекційний етап.
• Його мета - ослабити й зняти попередні враження й збудження в учнів, що заважають їм нормально включитись у працю;
• активізувати нервово-психічні процеси,
• вивести окремих учнів із стану загальмованості, якщо він перед цим виник;
• підготувати учнів до подальшої праці на уроці.
• Психологічна підготовка є одним із типових корекційних засобів. Проводиться вона на початку уроку. На початку уроку важливо, щоб учитель зробив паузу: в класі повинна встановитись хвилина мовчання. Це не звичайний психологічний момент, а спосіб корекції: хвилина мовчання дає можливість учням заспокоїтись від нервового збудження і зосередити увагу на вчителеві. В цей час ніяких приготувань, ніяких зауважень учитель не повинен робити.
• Психологічна підготовка триває 5-7 хвилин, що дає можливість максимально вплинути на організм і психіку дітей.

Пропедевтична робота

• В основній частині уроку реалізують його завдання, які залежать від типу уроку.
• Це може бути: ознайомлення учнів з новим програмним матеріалом; поглиблене вивчення його; корекція неправильно сформованих уявлень і понять; систематизація і узагальнення вивченого раніше; застосування знань і вмінь; повторення вивченого матеріалу; перевірка знань, умінь і навичок.
• Проте не можна відразу переходити до подачі нових знань, до пояснення нових способів дій. Цьому має передувати відповідна підготовча (пропедевтична) робота.

Найпоширенішими формами проведення пропедевтичного етапу:

• Перевірка домашніх завдань, що безпосередньо підводить учнів до сприймання нового і забезпечує наступність у переході між вивченим до нового або від однієї частини до другої, від знань до практики.
• Вступна бесіда, що вводить у коло уявлень, необхідних для успішного сприймання нового. Частіше вступна бесіда проводиться перед виконанням практичних робіт а малювання, ручної праці, перед проведенням екскурсії та ін.
• Розповідь вчителя, що підводить учнів до розуміння нового матеріалу.
• Повторення попереднього матеріалу, що встановлює систему зв'язків з новим матеріалом.
• Спостереження за явищами природи, за життєвими ситуаціями, слухання музики, розглядання картин та ін., на основі яких в учнів утворюються нові або повніше відтворюються старі зв'язки, необхідні для усвідомленого сприймання нового, а також поглиблення раніше вивченого матеріалу.

Формуючий етап

• Його завданням є не лише засвоєння нових знань, умінь і навичок, а й корекція порушень психічного розвитку
• Етап першого ознайомлення учнів з новим матеріалом може тривати 5-10 хвилин.
• Для забезпечення усвідомленості й міцності знань та корекційного ефекту уроку необхідно проводити учнів через усі етапи формування розумових дій, починаючи зі спільного виконання завдань у практичному плані й завершуючи переходом до оперування поняттями

• Необхідно також враховувати, що найпродуктивнішим для учнів часом на уроці є період від 7-8 до 20-ї хвилини уроку, а після цього спостерігається загальне зниження працездатності.
• Правильне чергування різних видів навчальної діяльності значною мірою запобігає швидкій втомі та зниженню працездатності учнів, забезпечує підтримання оптимального рівня протягом усієї основної частини уроку.

Кожен урок потребує організованого завершення

• підбиття підсумків роботи на уроці й оцінка старанності учнів - вчитель має переконатись у тому, що учні усвідомили матеріал уроку і свої досягнення;
• пояснення учням домашнього завдання (його обсягу, способів і послідовності виконання), настанови щодо самостійної роботи, спрямованої на поглиблення і закріплення знань, здобутих на уроці, та на застосування їх на практиці;
• заспокоєння учнів, які на уроці перебували у напруженні (виконували фізкультурні вправи, працювали фізично тощо);
• приведення до порядку робочих місць, знарядь, інструментів, письмового приладдя тощо;
• створення установки на відпочинок. В кінці уроку необхідно залучати учнів до спільної роботи, яка діє на них заспокійливо, знімає в одних учнів нервово- психічне збудження, а інших виводить із стану гальмування, що виникає внаслідок перевтоми.

Принцип індивідуального та диференційованого підходу

• Вирішальною умовою залишається всебічне вивчення особистості учнів і колективу класу з метою визначення типологічних та індивідуальних особливостей, досягнення з допомогою спеціальних заходів успішного навчання і розвитку кожної дитини

Узагальнені види, варіанти, способи, прийоми та напрямки допомоги, яку можуть використати вчителі:

• вказати правила, тип задачі тощо, на що спирається дана вправа, завдання;
• доповнити завдання конкретним малюнком, схемою, планом виконання;
• записати умову у вигляді таблиці, умовних позначень тощо;
• вказати алгоритм розв'язання, виконання вправи;
• вказати чи навіть навести аналогічну задачу, розв'язану раніше;
• пояснити хід виконання даного завдання;
• запропонувати виконати допоміжне завдання, яке наводить на розв'язання основного питання, задачі;
• навести на пошук рішення з допомогою асоціації;
• розчленити складне завдання на ряд елементарних, тобто знизити його складність; поставити допоміжні питання; повторити інструкцію, новий матеріал;
• багаторазово повторити спосіб виконання завдання або дії, прочитати інструкцію, умову задачі тощо;
• змінити умови роботи на уроці (викликати до дошки, міркувати вголос таін.);
• переключити учнів на практичну діяльність з предметами, на інші завдання, які підтримують інтерес до завдання і підкріплюють віру в свої сили;
• поєднувати при виконанні завдання дії за наочним зразком зі словесною інструкцією;
• зменшити обсяг завдання (проте не складність його виконання);
• попередити про можливі помилки в діях учнів;
• висловити схвалення, щоб вселити віру учнів у свої сили, підтвердити правильність їх дій та ін.
• Жодних списків сильних, середніх і слабких у класі не складається і не оголошується. Вчитель умовно враховує їх існування.

Допоміжні засоби у розв’язанні корекційних завдань:

• спрощується структура і зменшується обсяг знань пояснення нового матеріалу відповідно до обмежених пізнавальних можливостей учнів;
• уповільнюється темп навчання, що відповідає уповільненості психічних процесів учнів;
• багато разів у різних варіантах повторюється щойно поданий навчальний матеріал на всіх етапах його вивчення,
• забезпечується взаємокомпенсація функцій різних аналізаторів у поєднанні з аналітико-синтетичною діяльністю мозку: одночасно використовуються слово, дія й наочне сприймання, щоб запобігти розриву між практичними діями, образами, поняттями, предметні дії та сприймання супроводжуються словесним поясненням і, навпаки, - співвідносять з предметами та їх зображеннями словесне мовлення;

• максимально використовується предметна діяльність - досвід дітей під час формування важких для них узагальнень;
• складні завдання розподіляються на окремі частини для ґрунтовного вивчення кожної з них окремо з наступним відтворенням початкової структури знань;
• використовуються різні види інструкцій, попередньо плануються дії;
• учителем і учнем спільно виконуються частини завдання, якщо учень не може сам його виконати;
• за допомогою запитань, показу, тренувань тощо виявляються й уточнюються їх дії, якими керує вчитель;
• постійно реалізується індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

Для розв’язання корекційних завдань на уроці в допоміжній школі запроваджуються такі допоміжні засоби:

1) спрощується структура і зменшується обсяг знань під час пояснення нового матеріалу відповідно до обмежених пізнавальних можливостей учнів;

2)  уповільнюється темп навчання, що відповідає уповільненості психічних процесів, які відбуваються в розумово відсталих учнів;

3)  багато разів повторюється щойно поданий навчальний матеріал на всіх етапах його вивчення, щоб запобігти забуванню, нечіткості сприймання;

4)  максимально використовується предметна діяльність і досвід дітей під час формування важких для них узагальнень;

5)  забезпечується взаємокомпенсація функцій різних аналізаторів у поєднанні з аналітико-синтетичною діяльністю мозку; одночасно використовуються слово, дія й наочне сприймання, щоб запобігти розриву між практичними діями, образами й поняттями, предметні дії та сприймання супроводжуються словесним поясненням і, навпаки, — співвідносять з предметами та їх зображеннями словесне мовлення;

6)   складні завдання розподіляються на окремі частини для ґрунтовного вивчення кожної з них окремо з наступним відтворенням початкової структури знань;

7)   використовуються різні види інструкцій, попередньо плануються дії;

8)   учителем і учнем спільно виконуються частини завдання, якщо учень не може сам його виконати;

9)   за допомогою запитань, показу, тренувань тощо виправляються й уточнюються дії учнів, якими керує вчитель;

10)постійно реалізується індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

Педагогічна і наукова спадщина І.І.Єременка

Першим звернув увагу на специфіку роботи олігофрен педагога.

Розробив основні вимоги, дотримання яких забезпечує корекційно-виховну спрямованість процесу навчання.

o    Адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів

o    Наочність навчання.

o    Уповільнення процесу навчання.

o    Повторюваність у навчанні та вихованні.

o    Включення учнів у діяльність спрямовану на подолання труднощів і перешкод.

o    Індивідуальний та диференційований підхід.

o    Спеціальна організація праці.

o    Використання гри в корекційній роботі.

o    Включення в навчально-виховний процес оздоровлення і лікування.

o    Дотримання охоронно-педагогічного режиму.

o    Залучення учнів до суспільно-корисної діяльності.

УРОКИ ДОДАТКОВОЇ КОРЕКЦІЇ  ЗНАНЬ І УМІНЬ УЧНІВ

Сутність корекційної роботи на цих уроках  полягає в тому , що відбувається повторення раніше вивченого матеріалу з метою його уточнення і доповнення. Для цього матеріал заново поділяється на частини, кожну з яких вивчають окремо.

Типова структура туроку:
1.    Виявлення рівня засвоєння знань учнів для визначення того, що потребує корекції.
2.    Поелементарне повторення  і вивчення знань і умінь та коригування, уточнення, поповнення й збагачення.
3.    Об’єднання скоригованих знань в єдину систему.
4.    Закріплення знань і виправлення в їх застосуванні.
Зміст корекційної роботи залежить від характеру виявлення вад у знаннях учнів.

УРОКИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ І УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ , УМІНЬ ТА НАВИЧОК   На них відбувається об’єднання окремих знань в єдину систему, встановлюються й укріплюються зв’язки між окремими фактами і їх системами. Такі уроки проводяться в години повторення.           Стркутура основної частини уроку такого типу може бути такою:
1.   Поетичне відтворення і корекція окремих частин усієї системи знань.
2.   Об’єднання частин знань, що вивчались розрізнено, в єдину систему.
3.   Побудова загальних висновків. 

УРОКИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

У результаті уповільнення темпу навчання в допоміжній школі вивчення  системи знань розтягується на довгий час. З метою попередження цього факту проводяться  такі уроки. Вони мають велике корекційне значення , оскільки на них створюються сприятливі умови для  використання компенсаторних можливостей учнів. 

Орієнтований план уроку:
1.    Доведення до учнів завдань уроку.
2.    Відтворення необхідних знань і умінь.
3.    Пояснення, як слід застосовувати знання.
4.    Практичні вправи на застосування знань.
5.    Оцінка правильності застосування знань і виправлення допущених помилок. 

КОМБІНОВАНІ УРОКИ це уроки, які містять в собі головні завдання і види роботи декількох типів уроків. На них у єдності вирішуються завдання повідомлення нових знань, їх закріплення  і застосування, перевірки і корекції засвоєння, систематизації тощо.

Орієнтований план уроку:

1.   Етап перевірки домашнього завдання

2.   Підготовка до нового етапу, до активного, усвідомленого засвоєння нових знань

3.    Етап засвоєння нових знань

4.    Первинна перевірка розуміння нового матеріалу

5.    Первинне закріплення знань.

6.    Закріплення знань.

7.    Узагальнення та систематизація

8.    Контроль і систематизація.

9.    Підведення підсумків уроку.

10.  Інформація про виконання домашнього завдання, інструктаж про виконання

    УРОКИ ПЕРЕВІРКИ ЯКОСТІ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ І ВМІНЬ ( контрольні уроки )       Відомості, отримані на цих уроках, дозволяють визначити напрямки подальшої  виховної  роботи і враховуються при переведенні учнів до наступного класу. Основна частина цих уроків складається з таких етапів:
1.    Повідомлення теми і пояснення завдань уроку.
2.    Виявлення рівня засвоєння матеріалу.
3.    Підбиття підсумків перевірки знань і оцінка досягнень учнів.
4.    Настанови щодо усунення недоліків знань і умінь учнів. 

Перевірка та оцінювання знань, умінь та навичок учнів спеціальної школи  (на основі «Критеріїв навчальних досягнень учнів початкових класів спеціальної загальноосвітньої (допоміжної) школи «для дітей з порушеннями розумового розвитку>>, рекомендованих МОИУкраїни у 2002p.).

Функції перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів

-  контролююча -(визначення рівня засвоєння навчальної програми;

- навчальна - стимулювання зусиль учнів до подолання труднощів;

- діагностико-коршуюча - з'ясування причин труднощів;

-  стимулюючо-мотиваційна - стимулювання учнів поліпшу­вати свої досягнення;

-  розвивально – виховна - формування вмінь цілеспрямова­ної діяльності;

- реалізація індивідуального підходу - знаходження відпо­відного рівня навантаження для кожного учня;

Об'єктами перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів

            Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється у ме­жах матеріалу, визначеного навчальними програмами допоміж­ної школи. При цьому враховуються можливості дітей та особли­вості їхнього психофізичного розвитку. Оцінювання ґрунтується на позитивному принципі.

            Об'єктами перевірки і оцінювання виступають структурні компоненти навчальної діяльності, а саме: 1.    Змістовий компонент — знання дітей..

2.    Опсраційно-оргапізаційний компонент — дії, способи дій, діяльність.

3.    Емоційио-мотиваційний компонент — ставлення до на­вчання. 

Вимоги до перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів

              Перевірка має відповідати таким вимогам:

• за допомогою перевірки мають виявлятись не лише знання і вміння дітей, а й особливості їхньої пізнавальної діяльності та емоційно-вольової сфери;
• перевірки мають бути регулярними і систематичними;
• до всіх дітей мають пред'являтись єдині вимоги;
• слід враховувати індивідуальні особливості кожного учня;
• результати перевірки мають бути об'єктивним наслідком мож­ливостей дітей

У оцінюванні слід дотримуватись таких вимог:

·         оцінку слід обґрунтовувати, тобто учень має розуміти, за що він одержує саме таку оцінку;

·         стимулом для учнів має бути не лише кількісна оцінка (бали), а й якісна — емоційний стан;

·         при оцінюванні слід враховувати не лише знання, а й ставлення до навчання;

·         слід враховувати специфічні особливості й труднощі дитини;

·         оцінка не повинна принижувати учня чи викликати в нього негативні емоції;  

Перевірки:

·         поточна— здійснюється на кожному уроці.

·         тематична —підведення підсумків вивчення певної теми (розділу).

·         підсумкова— виявлення і оцінювання навчальних досяг­нень учня за певний проміжок часу (чверть, півріччя, рік).

·         попередня— це специфічний вид перевірки, який прово­диться у пропедевтичний період навчання в 1-му класі допоміж­ної школи.

Рівні оцінювання навчальні досягнення учнів спеціальної школи

Перший рівень - початковий (1-3 бали).

Другий рівень - середній (4-6 балів).

Третій рівень -  достатній (7-9 балів)

Четвертий рівень -  високий (10-12 балів

  Функції, види, форми і методи контролю

 Розрізняють такі функції контролю:

–         контролююча (контроль дає інформацію про рівень здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів);

–         освітня (у процесі контролю вчитель стежить за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати);

–         діагностична (вчитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, встановлює причини недоліків, визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності);

–         виховна (систематичний контроль і оцінка успішності, залучення учнів до взаємоконтролю і самоконтролю сприяє вихованню у них таких моральних рис, як дисциплінованість, наполегливість, відповідальність, працьовитість, принциповість, справедливість і т.п.);

–         розвивальна (обґрунтована оцінка, самооцінка і взаємооцінка сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам'яті, мовлення, уміння аналізувати, порівнювати тощо);

–         стимулююча (добре вмотивована і справедлива оцінка успішності є важливим стимулом у навчанні);

–         прогностична (дані контролю використовуються для прогнозування можливих результатів навчання, шляхів поліпшення роботи вчителя).

За місцем у навчальному процесі розглядають такі види контролю:

–     попередній – перед вивченням нового матеріалу для виявлення якості опорних знань, умінь і навичок;

–     поточний – в процесі вивчення нового матеріалу для виявлення якості засвоєння учнями знань і умінь з метою їх корекції;

–     тематичний – після вивчення теми;

–     підсумковий – наприкінці навчальної четверті, півріччя, року, при закінченні курсу;

–     періодичний – здійснюється дирекцією школи або органами освіти за окремим планом.

Взаємоконтроль – взаємна перевірка учнями усних, письмових та інших завдань.

Самоконтроль – самостійна перевірка та оцінювання завдань учнями.

Рейтинговий контроль – оцінювання виконання учнями різного характеру завдань у залікових одиницях, виявлення підсумкової оцінки як суми залікових одиниць, визначення рейтингу кожного учня за кількістю набраних балів.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів здійснюється у таких формах:

–     фронтальна (фронтальне опитування) – система питань до всього класу;

–     групова – використовується у тих випадках, коли перевіряється виконання групового завдання;

–     індивідуальна (індивідуальне опитування) – ґрунтовне ознайомлення із знаннями, уміннями і навичками одного учня; при індивідуальному опитуванні вчитель концентрує свою увагу на учневі, який відповідає;

–     комбінована (ущільнене опитування) – поєднання фронтального опитування з індивідуальним: кілька учнів виконують індивідуальні завдання біля дошки чи на місцях, з рештою проводиться фронтальне опитування.

Методи контролю і самоконтролю дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи усного контролю включають: індивідуальне опитування, залік, екзамен, програмований контроль, усний самоконтроль.

Методи письмового контролю – це контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки й екзамени, тестовий контроль, письмовий самоконтроль.

Методи лабораторного контролю застосовуються для перевірки вмінь користуватися приладами, проводити досліди, розв'язувати експериментальні задачі.

Елементи традиційного уроку:

·         організаційна частина;

·         перевірка домашнього завдання;

·         мотивація;

·         актуалізація опорних знань;

·         організація вивчення нового матеріалу;

·         закріплення і осмислення матеріалу;

·         організація домашнього завдання;

·         підведення підсумків уроку;

·         рефлексія.

Нестандартні уроки:

·         це імпровізовані навчальні заняття, що не мають традиційної структури;

·         це розвиток структури традиційних уроків;

·         не вкладаються у рамки виробленого і сформованого дидактикою;

·         учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи;

·         назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять;

·         спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів;

·         у них незвичайні задум, організація, методика проведення.

Спільні риси нестандартних уроків:

• колективна діяльність;
• підвищення зацікавленості;
• креативність;
• активізація пізнавальної діяльності;
• партнерство;
• зміна позиції педагога;
• нетрадиціійне оцінювання тощо.

Основні риси відмінності стандартних і нестандартних уроків:

• структура уроку: у нестандартних уроках – різноманітна, залежить від типу уроку і способу проведення;
• мотивація навчання: у стандартних уроках мотивація навчання проводиться по принципу „вчу, бо треба знати”, а в нестандартних уроках мотивація навчання іде підсвідомо і без примусів до навчання;
• спосіб проведення: навчання, яке ведеться за допомогою стандартних уроків, проводиться як певний „шаблон” серії уроків, де іноді можуть зустрічатися ігрові моменти в залежності від особливостей вчителя, а нестандартний урок може пройти під величезною ігровою ситуацією на протязі усього уроку;
• новий спосіб навчання: стандартні уроки вивчають матеріал одного предмету та інколи можуть з’являтися міжпредметні зв’язки, а нестандартні уроки можуть вивчати матеріал блоками кількох предметів, (наприклад, інтегровані уроки);
• кількість класів: нестандартні уроки дають можливість провести урок з двома класами одночасно, або з учнями різного віку;
• розвиток нових умінь: за допомогою нестандартних уроків можна розвивати увагу, пам’ять, мислення, уяву, акторські здібності та ін.;
• продуктивність праці: рівень активізації уваги дітей значно вищий і вони не так втомлюються.

ЗАСТОСОВУЮЧИ НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ПОТРІБНО ПАМ’ ЯТАТИ:

·         на сучасному етапі роботи школи в основу педагогічної практики слід покласти творчий підхід;

·         новації мислення мають бути педагогічно впровадженими та відповідати основним вимогам навчання й виховання;

·         на уроці необхідно досягти поєднання ігрової та навчальної форм діяльності;

·         нетрадиційні заняття дають змогу урізноманітнювати форми і методи роботи на уроці, позбавлятися шаблонів, виховують цілісну, творчу особистість;

·         використання нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, їхніх життєвих компетенцій;

·         уміле поєднання традиційних і нетрадиційних форм роботи забезпечує високу ефективність нестандартних уроків, бажання дітей навчитися, належний рівень навчальних досягнень школярів. 

Нетрадиційні уроки формування нових знань та додаткової корекції умінь, навичок учнів з особливими освітніми потребами:

·         Урок – лекція (проблемна, звичайна, «лекція удвох, прес «конференція», консультація, провокація, діалог); вистава, мандрівка, композизія, телепередача, дослідження, мультимедія, конференція…

Нетрадиційні уроки систематизації,  узагальнення,  поглиблення, розширення, повторення знань, умінь та навичок учнів з особливими освітніми потребами:

·         Урок – гра, вікторина, казка, подорож, мандрівка, вистава, турнір, ділова гра, семінар, аукціон, дебати, суд, диспут, діалог, ток – шоу …

Нетрадиційні уроки застосування та перевірки знань, умінь та навичок учнів з особливими освітніми потребами:

·         Урок – змагання, КВН, звіт, віршовані, аукціон, практикум, багатоетапна естафета, залік, огляд, проектів, експедиція …

ЛЕКЦІЯ
Структура традиційної лекції така:

·         організація діяльності вчителя та учнів;

·         формулювання теми, постановка мети і завдань;

·         актуалізація опорних знань учнів;

·         викладання змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;

·         узагальнення та систематизація знань учнів, набутих у процесі читання лекції;

·         підведення підсумків лекції.

Лекція шкільна.
Це така форма навчання, за якою вчитель, викладаючи  навчальний матеріал, допомагає учням:

·         сформулювати проблему;

·         опанувати логіку пізнання;

·         зробити власні відкриття.

Проблемою шкільної лекції є вміння педагога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали «пізнавальний рух». Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас, який  визначав би структуру її  змісту.
Залежно від місця лекції в системі навчання та специфіці завдань, що вирішуються під час її проведення, в педагогічній практиці використовують різні види лекцій.
СЕМІНАР
Семінарське заняття є формою організації навчання, що поглиблює та систематизує знання. Вимога до нього – активна участь кожного учня. На семінарах передбачається більш високий ступінь концентрації навчального матеріалу, ніж лекція. Вони вимагають від учнів серйозної самостійної роботи з додатковою літературою, читання додаткового джерела, порівняння матеріалів, підбору цікавих фактів.
Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю і самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.
За дидактичними цілями семінари поділяються на:

·         заняття із введення в тему, планування її вивчення;

·         заняття щодо дослідження фундаментальних освітніх об’єктів;

·         заняття з подання та захисту освітніх результатів;

·         заняття з поглиблення, узагальнення та систематизації знань;

·         контрольні та залікові семінари;

·         аналітичні семінари.

Семінар пошуковий.
Цей вид семінару передбачає проведення учнями досліджень у групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами. Враховувати індивідуальні якості учнів дозволяють цикли різних за типами семінарів. Розглянемо три типи семінарів, об’єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою, групами змінного складу.
Вступний семінар.
Він спирається на знання і досвід, які вже мають учні. Після пояснення вчителем структури семінару учні колективно збирають інформацію за новою темою і класифікують її за розділами. За кожним розділом учні обирають груповодів, які ведуть набір до своїх груп. Групи працюють із зібраною інформацією за заданим алгоритмом і готують виступи перед класом, які аналізуються й оцінюються самими учнями.
Оглядовий семінар.
Він передбачає самостійний огляд учнями всієї теми на основі підручника або інших матеріалів.
Результати огляду учні формулюють у вигляді таких суджень:

·         суть даної теми;

·         її головні частини або спрямування;

·         об’єкти, що вивчаються;

·         питання, що виникають;

·         відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами.

Особливу роль відіграють сформульовані учнями питання. За підсумками оглядового семінару складаються індивідуальні й колективні програми занять за темою.

Семінар з індивідуальною роботою.
Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальне завдання за темою, складають план завдання, вибирають вид навчальної діяльності і форми звіту. Вчитель надає учням банк даних, що полегшує  їм вибір перелічених елементів діяльності. Варіанти можливих завдань, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді таблиці.

ПРАКТИКУМ
Урок-практикум – такий тип навчального процесу, який сполучає різні форми організації пізнавальної діяльності, має риси «комбінованого» уроку, органічно «поєднуваного» з системою нетрадиційної освіти.
Практикум розвиває:

·         вміння пов’язані з розвитком зацікавлення (аналізувати свої зацікавлення, визначити нові на ґрунті колишніх, зіставляти свої можливості та зацікавлення).

·         знаходити практичні види діяльності;

·         вміння обирати практичний вид діяльності для себе ( пошук відповідей для обґрунтування практичних завдань);

·         вміння досліджувати умови практичної діяльності;

·         вміння готуватися до практичної діяльності (визначення мети, завдань діяльності);

·         вміння здійснювати діяльність на практиці ( планувати свою практичну діяльність, бачити її позитивні та негативні сторони);

·         вміння встановлювати цінність практичної роботи, культурну та професійну цінність практикуму.

Схема уроку-практикуму:

·         повідомлення теми, мети, завдань уроку;

·         актуалізація ЗУН;

·         ознайомлення з інструкцією;

·         підбір обладнання;

·         робота учнів;

·         звіт про роботу.

УРОК-ВИСТАВА
Мета уроку вистави – поглиблення, розширення в учнів діапазону спеціальних знань, умінь та навичок спілкування, співробітництва в процесі підготовки та виконання ролей; перевтілювання, входження в образ проникнення ідеями, закладеними автором у ролях. Ролі визначено змістом та характером твору. Це можуть бути персонажі з міфів та легенд, казок, епосу, літературних творів. Оцінюється урок-вистава за якістю виконання ролей та досягнення поставленої мети.

УРОК-АУКЦІОН
На дошці написано список запитань, які повинні бути “продані” на “аукціоні” і на які всі учні мають знати відповіді. Для проведення “аукціону” обирається експертна група, керівник цієї групи –  ведучий. Ведучий визначає, в якому порядку він має називати учнів, які визначатимуть запитання, що “продається”. Ведучий називає першого учня, той – номер запитання. Усі очима знаходять текст запитання на дошці. Ведучий запитує: “Хто хоче купити це запитання?” (треба розуміти це питання як таке: “Хто знає відповідь на нього?”). Чекає піднятих рук. Рахує: “Один”, – знову читає запитання і оголошує: “Два…” Якщо піднялася рука “покупця”, надає йому слово. За відповідь нараховуються бали. Відповідь можна уточнити, розширити, поглибити і за це також одержати бал. Коли запитання повністю куплене, ведучий називає другого продавця і так поки всі запитання не будуть з´ясовані.

УРОК-ДИСПУТ
Головна цінність цих уроків полягає в тому, що в них формується діалектичне мислення. Це невимушена, жива  розмова учнів, яка дозволяє висловити свою точку зору, власну думку, обґрунтувавши її, виробити вміння сприймати доводи опонента, знаходячи слабкі місця, вміння ставити питання за фактичним матеріалом теми, активно перетворювати знання на переконання. Підготовка до уроку-диспуту змушує учнів опрацьовувати додаткову літературу.  
На початку уроку учням пропонуються цікаві факти, докази, аргументи, котрі записуються в зошит У процесі підготовки до диспуту клас поділяють на дві групи, два табори, які дотримуються діаметрально протилежних точок зору. У кожному таборі мають бути різні “спеціалісти”. Вони задають один одному питання, вислуховують відповіді, погоджуються або не погоджуються, приходять до спільної думки. Додому учням дається завдання написати твір (своєрідний письмовий звіт із диспуту) і зробити висновок.

УРОК-ДІАЛОГ
Урок-діалог будується на основі таких принципів:
культурологічного (вивчення художнього тексту за багатоманітністю його культурних рівнів, сприйняття та осмислення через книгу відносин «людина – світ»);
історичного (розгляд просторово-часових характеристик твору в їх взаємозв’язку з сучасністю і поглядом в майбутнє);
гармонізації і діалогізації навчання (встановлення між учнем і книжкою рівноправного обміну духовними цінностями).
«Діалог Сократа».
В рамках діалогу учні самостійно формулюють проблеми суспільного життя та пропонують альтернативні шляхи їх розв’язання.

УРОК-ДІЛОВА ГРА
Це імітаційна модель навчальної діяльності учнів, що відтворюється в умовах, максимально наближених до дійсності. Мета ділової гри – поглибити та розширити діапазон знань учнів, формувати діловий стиль спілкування у практично-професійній діяльності.
Урок – ділова гра має свої різновиди: урок – «еврика», прес-конференція, урок-змагання, урок-турнір, урок-спектакль, урок-КВК, урок-аукціон.
Незалежно від різновидів уроку ділової гри, їх об’єднують загальні вимоги: постановка теми, цілей, завдань гри; визначення оптимального змісту гри; розподіл ролей та визначення функціональних обов’язків учасників гри; забезпечення умов для проведення ділової гри; єдність взаємодії учнів у ході виконання ролей. Класичний варіант імітаційної гри включає такі етапи:

·         підготовка;

·         безпосередньо сама гра;

·         аналіз та підведення підсумків гри.

До дидактичних ігор належать настільно-друковані, словесні ігри, загадки, шаради, ребуси, головоломки, ділові ігри.
Їх головна особливість  наявність, крім ігрової, чітко визначеної дидактичної мети, регламентування ігрової діяльності спеціально визначеними правилами. Ігровий задум та ігрові дії допоможуть зберегти високу активність і самостійність учнів, наповнити навчання радістю, позитивними інтелектуальними емоціями.
У школах практикуються уроки – рольові ігри “Захист дисертації”, “Квартальний звіт в науково-дослідному інституті”, “Патент”, “Зліт спеціалістів”, “Ранок у селі”, “Робота конструкторського бюро”, “Рятівники”, “Інформаційний пошук” та ін. 

УРОКИ-КВК
Ці уроки  дуже схожі на телевізійну гру КВК і можуть бути проведені за схемою:
“Розминка”, “Домашнє завдання”, “Індивідуальна робота”, “Конкурс “Вгадай”, “Конкурс майстрів мистецтва”, “Конкурс розповідачів”, “Конкурс капітанів”.
Завдання має як репродуктивний, так і продуктивний характер, але форма висунутих завдань гумористична, цікава. Для проведення такого уроку серед учнів класу вибираються члени двох команд. Критерії для вибору в члени команд можуть бути різні, в т.ч. і від ряду парт може бути сформована команда. 

·         Вибирається журі із числа учнів класу.

·         Розминка. Кожній команді пропонується скласти розповідь за пройденою темою. Форма розповіді може бути гумористичною і разом з тим такою, щоб у ній брали участь всі команди.

·         Інсценізація домашнього завдання може охоплювати будь-який один параграф підручника або весь матеріал даної теми. Виконання індивідуальної роботи включає цікаве завдання для двох-трьох учнів з кожної команди. Його виконання оцінюється за правильністю, повнотою й естетичністю пояснення.

·         Конкурс “Вгадай” включає загадки, тести, просто завдання.

·         Конкурс майстрів мистецтва. Від кожної команди вибирається по 3-4 учні, які виконують роль художника, поета, співака. Кожен з них має виконати свій номер, який за змістом має розкривати тему КВК.

·         Конкурс оповідачів. Обом командам пропонується, наприклад,  картинка, за якою потрібно скласти розповідь.

·         Конкурс капітанів включає і розв´язування задачі, і аналіз картини.

УРОК-СУД
Урок дає можливість отримати уявлення про спрощену процедуру прийняття судового рішення та провести рольову гру – судовий процес за участю 3-х осіб: судді, який буде слухати обидві сторони і приймати рішення, позивача і відповідача (можлива участь адвокатів, прокурора, свідків тощо). Після того як клас визначиться з ролями, вчитель надає кожній групі завдання:

1.      Суддям – підготовка запитань,

2.      Позивачам – підготовка вступної промови та викладу аргументів,

3.      Відповідачам – підготовка промови-відповідей та захисту.

Урок проходить з дотриманням порядку ведення судового засідання:

·         вступні заяви учасників судового процесу;

·         позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання;

·         відповідач викладає суть захисту, суддя ставить йому запитання;

·         суддя виносить рішення.

Ця форма уроку приваблива тим, що в ній стикаються протилежні погляди на суть окремих питань. Вирок обґрунтовується, отже, така форма проведення заняття сприяє з´ясуванню суті проблеми. Як і на звичайному суді, тут дійовими особами є свідки, адвокати і ті, кого звинувачують.

 УРОКИ-МАНДРІВКИ
Одним із найцікавіших нетрадиційних уроків упродовж усіх етапів вивчення матеріалу є уроки-мандрівки.
Мета таких уроків: зацікавити всіх учнів; створити атмосферу невимушеності та веселий настрій у дітей; стимулювати до розвитку творчих задатків учнів: кмітливості, логічного мислення, уяви; швидко орієнтуватися в особистих знаннях, використовувати їх на практиці.
Особливість цих занять полягає в тому, що їх можна проводити як в умовах класного приміщення (заочні мандрівки: урок-екскурс, урок-подорож, урок-«картинна галерея»), так і поза ним (очні мандрівки: урок-екскурсія, урок-марафон).
Ефективність такої нетрадиційної форми організації навчальної діяльності учнів залежить від підготовки вчителя та учнів до уроку. Спочатку треба визначити тему, мету, тип уроку-мандрівки, скласти логічну послідовність уроку, продумати організаційні заходи і шляхи підготовки учнів до уроку. Для очних мандрівок це:

1.      Ознайомлення учнів з темою, метою і місцем екскурсій (марафонів);

2.      Актуалізація знань про правила дорожнього руху, правила поведінки на природі й на вулиці;

3.      Поділ класу на групи по шестеро в команді;

4.      Ознайомлення учнів із проблемно-пізнавальними завданнями;

5.      Добір наочності.

Якщо це урок-марафон, то слід підготувати кабінети-зупинки, таблички з назвами станцій, маршрутні завдання.
Для уроків-мандрівок в умовах класного приміщення слід виготовити карту або план, за яким триватиме подорож країною Математики (Математичним океаном, до замку Логіки тощо).
Під час проведення таких уроків дуже важливо підбити підсумок заняття, визначити переможця, вказати на недоліки.
Педагогічний досвід підтверджує наявність наступних етапів у структурі уроку-мандрівки:
І. Організаційний момент.

·         Привітання та побажання гарного настрою.

·         Перевірка готовності учнів до заняття.

ІІ. Ознайомлення з темою та правилами проведення уроку-мандрівки. 
ІІІ. Постановка мети і завдань.
ІV. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь та навичок.

1.      Фронтальне опитування.

2.      Елементи дискусії. Відповідь на проблемне запитання.

3.      Фізкультхвилинка.

4.      Індивідуальна робота учнів.

5.      Робота в групах. Виконання завдань творчого характеру.

6.      Дидактична гра з елементами змагання.

V. Підсумок уроку.

1.      Підсумкова бесіда.

2.      Оцінювання роботи учнів на уроці.

3.      Загальна оцінка діяльності класу.

VI. Домашнє завдання практичного характеру

КОНФЕРЕНЦІЯ
Мета уроків-конференцій – розширення та поглиблення навчального матеріалу, ознайомлення з новою інформацією за рахунок спілкування з різними інформаційними джерелами, обміну думками.
Форми роботи в процесі підготовки – вивчення літературних джерел, у ході самого уроку – взаємоінформація учнів, ведення тезисних нотаток, складання плану.

Прес-конференція.
Уроки цього типу сприяють розвитку навичок роботи з додатковою літературою, прищеплюють допитливість, виробляють уміння працювати в колективі, надавати взаємодопомогу.
Структура та етапи:

1.      Позиція:… я вважаю, що.. (висловлюється власна думка, пояснюється в чому полягає точка зору).

2.      Обґрунтування: .. тому, що… (наводиться причина появи цієї чи іншої думки, тобто на чому грунтуються докази на підтримку вашої позиції).

3.      Приклад: …наприклад .. (наводяться факти, які демонструють докази, підсилюють вашу позицію).

4.      Висновки ..отже, я вважаю… (узагальнення думки, висновок про те, що необхідно робити – заклик прийняти вашу позицію).

Такий урок  можуть проводити декілька учителів. Клас розбивається на групи. Одна їх частина перетворюється на представників преси – співробітників різних газет, інша – на спеціалістів різних галузей. Спеціалістів одного профілю може бути декілька, їх очолюють консультанти. Спочатку проводиться загальний інструктаж консультантів, а ті вже починають готувати свої групи. До закінчення прес-конференції має бути випущена газета, придумані її назва і рубрики. План проведення уроку може бути таким: виступи тих представників груп, які займаються історією питання, теоретиків, практиків і т.д.; після кожного повідомлення представники преси ставлять запитання виступаючому, далі проводяться оформлення газет у групах, огляд-конкурс газет і підсумки прес-конференції.
Не менш цікавими є прес-конференції, підготовлені учителями з багатьох предметів, які мають міжпредметний характер.

УРОК-ЗМАГАННЯ
Урок складається із декількох конкурсів. Учнів попереджають, що в ході змагання буде враховуватись активність кожного члена команди і всієї команди в цілому.
Складаються відомості, у них журі вноситиме оцінки кожному учневі за відповідь. Перемагає команда, яка набирає більшу кількість балів.
Наприклад, на уроці з математики чи фізики можуть бути такі конкурси:

1.      “Чи знаєш ти формули?”, “Конкурс кмітливих”, ” Змагання любителів кросвордів”.

2.      “Чи розумієш ти графіки?”, “Знайди помилку”,”Пошук” та ін.

Перший конкурс.
Представники команд витягують папірець, згорнутий у трубочку, або кидають кубик, на гранях якого написані формули. Формулу записують на дошці, пояснюють її зміст, потім ставлять запитання, які стосуються цієї формули. Журі оцінює відповіді й виставляє оцінку у відомість.
Другий конкурс.
Задачі з малюнками записуються на картках. Представники команд витягують картки-завдання і відповідають на поставлене там запитання. Якщо вони не можуть відповісти, то просять допомоги у команди, якщо й вона не може, то просять допомоги в команди-суперниці, але перша команда бали втрачає, а друга –  у разі правильної відповіді –  ці бали набирає.
Третій конкурс. 
Сітка-кросворд намальована на картках, які роздаються учням обох команд. Під картку підкладають копірувальний і чистий аркуш паперу. Розв´язуючи кросворд, відповіді вписують у картку і здають журі. Кросворд складається учителем.
Четвертий конкурс. 
У ньому, як і в третьому конкурсі, представники команд витягують картки, на яких накреслені графіки. Тут же –  запитання, на які потрібно відповісти. На виконання завдання відводять певний час. Картки здаються журі.

ТОК-ШОУ
Метою такого уроку є отримання навичок публічного виступу та дискутування. Учитель на такому уроці є ведучим. Робота організовується так:

1.      Оголошується тема уроку;

2.      Слово на запропоновану тему надається «запрошеним гостям»;

3.      Слово надається глядачам, які можуть виступити із своєю думкою протягом 1 хвилини або поставити питання «запрошеним»;

4.      «Запрошені» мають відповідати лаконічно та конкретно;

5.      Ведучий також має право поставити своє запитання або перервати ведучого за лімітом часу.

Ця форма роботи допомагає навчитися брати участь у дискусіях, висловлювати та захищати власну позицію.

УРОК-ТУРНІР
Його мета – повторення й узагальнення вивченого. За два тижні до уроку вивішується плакат із запитаннями за темою. У класах створюються групи учнів, які одержують неоднакові завдання. Консультанти готують слабших учнів, працюють з ними, ерудити роблять повідомлення на запропоновані теми, аналітики розв´язують задачі (їх перелік дається). Готуються також картки-завдання. В уроці-турнірі беруть участь два класи. Тривалість – 90 хв. Столи розміщують так, щоб учні двох класів сиділи навпроти один одного. Можлива постановка проблемного питання. Другий етап розпочинається із фронтального опитування з усіх перелічених питань (учні обох класів відповідають почергово). Аналітики розв´язують задачі на дошці. Після цього класи обговорюють розв´язки задач і оцінюють роботу аналітиків. Наступний етап – міні-диктант з теми. До дошки запрошуються по два учні від класу. Решта – журі. Якщо це урок фізики – то ставляться досліди і побачене пояснюється, за що кожному класові виставляється відповідна оцінка. На другому уроці роботу розпочинають ерудити. Заслуховуються й оцінюються підготовлені повідомлення (по одному від класу). Далі –  розв´язання творчих задач, підготовка відповідей на завдання, запропоновані в картках. Підраховується загальна кількість балів, набрана за кожен вид турніру кожним класом.

УРОК-ТЕЛЕПЕРЕДАЧА
Це урок вивчення нового матеріалу з попередньою підготовкою учнів. Він будується в стилі інформаційно-розважальної телепередачі. Його структура являє собою послідовність фрагментів із найпопулярніших телепрограм минулого і сьогодення: “Поле чудес”, “Закон є закон”, “Погода”, “Пісня – 2011”, “Служу народу України”, “Літературна студія”, “Свічадо”, “Вечірня казка”, “П´ятий кут” і т.ін., побудованих на предметному навчальному матеріалі.
Для підготовки уроку вчитель створює ініціативну учнівську групу, визначає ведучого телепередачі. Спільно з учителем ця група з´ясовує, які конкретно телепередачі будуть копіюватися на уроці, яким змістом наповнити кожний фрагмент. Створюються мікроколективи учнів, на чолі яких стоять члени ініціативної групи. Кожен мікроколектив готує свій фрагмент, свій вихід в “ефір”, свою частину всієї “телепрограми”.
Перед уроком класна кімната відповідно оформлюється. Учитель спільно з ініціативною групою чітко розподіляють час уроку, виділяючи кожній “телепрограмі” свій “жорсткий” час, встановлюють послідовність цих програм.
У сценарій уроку органічно вплітаються кінопрограма (показ навчального кінофільму, фрагмента, епізоду, відеокліпу), рекламна пауза, пісня, музична вставка.
Під час уроку учні в своїх робочих зошитах роблять записи, малюють схеми, малюнки, пишуть формули тощо. На таких уроках простежуються міжпредметні зв´язки, тому одним із варіантів уроку-телепередачі може бути інтегрований урок з участю 2-3 вчителів споріднених предметів.
Урок може бути розпочатий із музичної заставки даної телепередачі. Два диктори оголошують тему, мету і побудову. Наступний етап – демонстрування фрагмента фільму, після цього – виступи.
 

УРОК-КОМПОЗИЦІЯ

·         Він дає цілісне і повне уявлення про тему вивчення;

·         забезпечує широку участь учнів як у підготовці, так і в проведенні уроку;

·         передбачає комплексне застосування різних засобів навчання: плакатів, схем, портретів, картин, музичного супроводу, художньої і довідникової літератури та ін.;

·         учить сприймати, пізнавати світ не тільки через раціональну сферу, сферу мислення, а й через почуття, емоції.

Особливо сприятливий матеріал для таких уроків має українська література. Теми: “На Україну линуть журавлі”, “Повернуті із забуття”, “Література нашого краю”, “Чорна сповідь твоя, Україно” вивчаються дуже успішно у формі уроків-композицій.
Наприклад, на уроці “На Україну линуть журавлі” в комплексі використано загальне оформлення класу – журавель на тлі голубого неба і сонця, а на крилі немовля у сповитку, портрети письменників, програвач.  

ІНТЕГРОВАНІ УРОКИ
Ці уроки проводяться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, теорій, ідей, відображених у різних науках та відповідних навчальних предметах. Це уроки інтегрованих зв’язків декількох предметів. Вони дають можливість сформувати і яскравіше уявити навколишні взаємозв’язки і явища. Основний аспект ставиться не тільки на засвоєння певних знань, стільки на розвиток освітнього мислення. Структура таких уроків відрізняється чіткістю, компактністю, стислістю, логічною взаємообумовленістю навчального матеріалу   на кожному етапі уроку, великою інформативністю, об’ ємністю матеріалу.
Інтегровані уроки сприяють:

·         більш повному осмисленню учнями навчального матеріалу, різні аспекти якого не можуть бути розкриті засобами якогось одного навчального предмета;

·         формуванню умінь переносити знання з однієї галузі науки чи мистецтва в іншу;

·         стимулюванню аналітико-синтетичної діяльності учнів, розвитку потреби в системному підході до об’єкта пізнання, аналізі та порівнянні процесів та явищ;

·         розкритті думок, настроїв, вражень, наприклад, філософських та релігійних вчень історичної епохи, в контексті якої слід сприймати і розуміти творчість письменника;

·         розвитку творчих здібностей учнів: уяви, фантазії, образного мислення, інтелекту та емоційної сфери.

Підготовка до інтегрованих уроків передбачає: 

·         аналіз річного календарного планування;

·         зіставлення матеріалу різних предметів для визначення споріднених тем;

·         «конструювання» заняття;

·         визначення завдань уроку;

·         написання плану-конспекту.

 
Після вивчення теми «Атмосферний тиск» можна провести інтегрований позакласний захід на тему «Газообмін у легенях і тканинах», в якому беруть участь інші вчителі-предметники. Наприклад:

·         учитель хімії – ознайомлює учнів з властивостями оксигену, окисненням;

·         учитель фізики –  нагадує про явище дифузії, ознайомлює з поняттям парціального тиску, аналізує зміну тиску газів під час дихання;

·         учитель біології –  пояснює суть дихання, зміну складу повітря під час дихання, парціальний тиск, газообмін, перенесення газів кров’ю, закон збереження енергії, сполучення оксигену з залізом в еритроцитах, вплив оксигену на рівень гемоглобіну в крові, вплив шкідливих речовин на рівень оксигену в крові, джерела поповнення оксигену на нашій планеті;

·         учитель математики –  розв’язує практичну задачу: скільки потрібно кисню для дихання на хвилину, годину, добу?;

·         учитель   фізичної   культури   –    роз’яснює зв’язок гіподинамії та гіпоксії, наголошує на необхідності занять фізкультурою;

·         медична сестра –  розкриває  можливості людини в екстремальних ситуаціях, наводить випадки з медичної практики;

·         учитель історії –  обговорює факт загибелі людей на повітряній кулі «Зеніт» у 1862 році;

Проведення нетрадиційних уроків відповідає тенденціям сучасного уроку, зокрема таким, як відмова від авторитарного стилю навчання, курс на ініціативу учнів, увага до вироблення вміння самостійно працювати, обгрунтовано приймати рішення, набувати необхідних життєвих компетенцій.

ДЕБАТИ
Дебати – різновид дискусії. Дебати дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дебатів повинні вміти подати аргументи «за» і «проти» обговорюваної ідеї, переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої логіки. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмежений та однаковий для усіх.
Методика проведення дебатів:

1.      Під час підготовки дебатів його керівник має передбачити  загальний хід бесіди і повідомити учасникам тему запланованої дискусії;

2.      Відкриваючи дебати, ведучий  нагадує тему та представляє план проведення обговорення;

3.      Ведучий стежить за регламентом та обмежує виступи учасників у 3-5 хв. Він прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;

4.      Упродовж дискусії ведучий виносить на обговорення пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керуючий підбиває загальний підсумок обговорення та надає таку можливість одному з учасників, аналізуючи подібність та відмінність позицій з кожного питання

ВИСТАВКА
У навчальному кабінеті виставляється демонстраційне та лабораторне обладнання за темою, що вивчається, науково-популярна література, учнівські реферати, саморобні газети, наочні посібники, зроблені за минулі роки.
Кожну частину виставки обслуговує учень-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до іншої, дивляться, слухають, ставлять запитання, виконують досліди. 
Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку або рецензію за планом:

1.      Що вам найбільше сподобалося на виставці?

2.      З якими новими поняттями, законами, приладами ви познайомилися?

3.      Де і для чого вони використовуються?

4.      Про що ви бажаєте отримати додаткову інформацію?

5.      За якою темою ви могли б виступити на семінарі?

6.      Ваше враження про проведене заняття.

7.      Ваші зауваження та пропозиції.

Таке заняття може проводитися як на початку вивчення теми, так і під час її узагальнення.

УРОК-ДОСЛІДЖЕННЯ
Урок-дослідження – це така навчальна форма, в якій домінує дослідницький метод вивчення матеріалу. Використання цього типу уроку зумовлене проблемами сучасного суспільства, яке ставить перед навчальним закладом завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки учнів, навчити їх мислити, здобувати знання самостійно й застосовувати їх на практиці. Дослідницький метод на уроках застосовується переважно в старших класах.
Педагогічні можливості уроку-дослідження:

·         здобування знань самостійно, а не отримання їх у готовому вигляді;

·         удосконалення мислення, розвиток аналітично-синтетичної діяльності учнів, уміння зіставляти, порівнювати, аналізувати й систематизувати, узагальнювати й абстрагувати, висувати твердження та аргументувати їх;

·         скерування учнів на динамічний пошук, що примушує їх стати дослідниками, першовідкривачами знань, співавторами навчального процесу;

·         глибше осмислення нових знань на підставі попередніх і життєвого досвіду, в результаті чого навчальний матеріал міцніше запам’ятовується і здебільшого стає переконанням учнів, основою їх майбутнього світогляду;

·         допомагає переконатися в істинності своїх припущень,

·         задовольняють потребу в дослідництві, творчості, що має позитивний вплив на їхнє здоров’я, самовираження,

Уроки-дослідження урізноманітнюють роботу учнів, знімають напругу від звичної навчальної діяльності, викликають живий інтерес до пізнання світу. «Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай себе», –  писав Григорій Сковорода.

Урок-звіт як правило, проводиться наприкінці семестру (навчального року) з метою перевірки знань, умінь і навичок учнів з однієї або кількох тем. Програма уроку-звіту планується завчасно. Вчителем  або дітьми обираються ведучі журналістки, вчена рада огляду знань. Значущість уроку-звіту безсумнівна: це повторення вивченого матеріалу (віршів, пісень, розв’язування нетрадиційних математичних завдань), і поширення світогляду дітей. Також урок-звіт сприяє розвитку артистизму, мислення, мовлення, уміння спілкуватися, виховують культуру поведінки.

Урок-вікторина буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку. В основі вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми та характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен урахувати вік інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Готуючи урок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форми навчання – дати учням знання з певної теми. Усі запитання вікторини повинні бути цікавими і нестандартними. Слід уникати сталих форм запитання на зразок: «Дайте визначення», «Назвіть». Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальний матеріал, твори мистецтва, ТЗН. Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активного змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь. Не менш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.

Урок типу КВК – це своєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій, на довгий час збережеться у пам’яті учнів. До того ж, він сприяє засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність. Для уроку – КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх інших типів нестандартних уроків і які слід урахувати під час його підготовки та проведення. Перш за все треба організувати, як мінімум, дві команди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Другим важливим моментом уроку – КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включаючи і вчителя і учнів з активу класу, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків. Головним критерієм під час формування складу журі повинна бути не його кількість, а об’єктивність. Щодо змісту уроку – КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час. Саме при формуванні змісту уроку – КВК не варто забувати, що це – урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіх функцій і завдань навчального заняття.

Урок-конкурс можна проводити з читання віршів, співу пісень, розігрування сценок. Змагаються декілька команд. Вчитель завчасно дає завдання для виконання на уроці (завдання однакові для всіх). Учні ретельно готуються, репетирують. Потім демонструють на уроці свої вміння. Враховується якість виконання. Вчитель разом з журі визначають переможців. Урок-конкурс можна проводити з читання віршів, співу пісень, розігрування сценок. Змагаються декілька команд.

Урок-подорож  – це поїздка або пересування пішки поза межі перебування. Але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих умов, які оточують учня. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує кожну справжню подорож – яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут вчитель виступає в ролі капітана корабля, ведучого і т.д., а школярі мандрівниками. Основний позитивний момент уроку – подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Таким чином, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення того чи іншого предмету. Наприклад, при вивчені теми “Великобританія”, на уроці дається команда про початок рейсу із України до Великобританії. Вчитель завчасно готує комплекти фотокарток, плакати, карту, слайди, магнітофон та аудіокасети. Протягом уроку вчитель розповідає про Великобританію та її мешканців, підкріплюючи свою розповідь демонстрацією фотокарток, малюнків, карти. Необхідну лексику та власні назви учні записують у зошити. Для відчуття більшої реальності «мандрівки» можна використати комп’ютерні презентації як наочний матеріал для уроку.

Урок-залік – це нова форма проведення повторювально-узагальнюючого уроку, уроку контролю й обміну здобутих знань. Треба зазначити, що контролююча функція не є основною. На уроці важливо, щоб діти закріпили, узагальнили, систематизували вивчений матеріал. Уроки-заліки сприяють формуванню вольової сфери школярів, навичок самодисципліни. Таких уроків можна планувати 3-4 на рік з особливо важливих тем. Форма заліку: усна, фронтальна перевірка знань з теорії, самостійна робота практичного характеру; письмове опитування за картками-завданнями. Наприклад, при вивчені певної теми можна використати на уроці взаємоопитування учнів. В залікову комісію входять найсильніші учні. Вчитель уважно стежить за процесом опитування, а за результатами двох відповідей він виводить підсумкову оцінку.

Урок-рольова гра. Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, можна проводити сюжетно-рольові ігри з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального предмету. Навіть пасивні на уроках діти хочуть вступити в гру. Ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Система підбиття підсумків гри передбачає:

– доброзичливе ставлення до учня;

– позитивне оцінювання зусиль учня;

– конкретні вказівки, спрямованні на покращення досягнутого результату.

Рухливі ігри, нестандартні завдання запобігають перевтомленню, підвищують працездатність, сприяють фізичному розвитку, формує в них конкретні уявлення. Полегшує оволодіння абстрактними поняттями.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі.

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.

4. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

5. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливе порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

А.С. Макаренко писав: “Треба зазначити, що між грою і роботою немає великої різниці. В кожній грі є насамперед робоче зусилля думки ”.

О.Я. Савченко зазначає, що “у структура уроку місце гри визначається її пізнавальною метою і можливостями навчального матеріалу ”.

В процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В грі всі діти займають активну позицію. Ігри на уроках пов’язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають усне мовлення та логічне мислення школярів.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітне розв’язування завдань на уроці математики стомлює дітей, виникає байдужість до вивчення предмета. Проте розв’язання цих самих завдань у процесі гри стає для дітей вже цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети – в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, що він знає.

Докладніше на питанні навчальних та розвиваючих ігор в цій книзі ми  зупинимось пізніше.

Готуючись до нестандартних уроків вчитель має продумати:

– які вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

– які виховні завдання вони мають реалізувати;

– який матеріал краще використати для уроку;

– чітко визначити організацію проведення уроку;

– підбиття підсумків.

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити деякі висновки.

1. Нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції вчителя, дають змогу враховувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини.

2. Використання нестандартних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, діти безпосередньо беруть участь у процесі навчання. Пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об’єкти, які вивчаються на уроці.

3. Ефективність нестандартних уроків забезпечується за умови володіння вчителем методикою їх проведення та умілого використання таких уроків у певній системі в поєднанні з традиційними формами роботи.

Сьогодення вносить корективи в сам процес проведення уроку та підготовки до нього. Вчителю варто враховувати ті технічні засоби, якими користуються діти (ПК, ІТ технології, смартфони, Інтернет з його соціальними мережами та безмежними джерелами інформації тощо). А отже, вчитель має володіти тим, що знають його учні (хоча б на їхньому рівні або краще), вчитель має активно застосовувати наявні технології в своїй роботі, наприклад:

• пошук різнопланового теоретичного, практичного текстового, аудіо-, відео-, візуального матеріалу при підготовці до уроку чи певного виховного заходу
• створення власних відеоуроків або відеопояснень певного навчального матеріалу або використання вже існуючих
• використання соціальних мереж для тіснішого спілкування з учнями та кращого вивчення їх як особистостей (сторінка в Інтернеті багато про що може росповісти про свого власника)
• створення тематичних груп (як то група школи чи класу – розміщення відео та фото архівів групи, тематичні статті, опитування, дослідження, підготовка та проведення певних наукових та творчих проектів)
• створення предметних груп щодо більш ефективного вивчення того чи іншого предмету (розміщення матеріалів для вчителів. учнів та їхніх батьків. відповіді на запитання тощо)
• створення груп за інтересами або для формування останніх;
• робота класного керівника великою мірою переноситься он-лайн (робота з батьками групова та індивідуальна, робота з учнями, що потребують особливої педагогічної уваги, групова та індивідуальна робота з учнями, виховні бесіди та бесіди з техніки безпеки можна та слід дублювати (або навіть повністю замінити) підібраним чи спеціально створеним матеріалом

Звичайно, це велика та кропітка робота, але, повірте, вона того варта   Творчих Вам злетів та натхнення

Позакласна робота — це різноманітна освітня і виховна ро­бота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, орга­нізована у позаурочний час педагогічним колективом закладу.

Завданнями позакласної роботи є:

• закріплення, збагачення, поглиблення, уточнення та корек­ція знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;
• розширення кругозору учнів, формування у них наукового світогляду;
• формування пізнавальних інтересів, виявлення і розвиток індивідуальних здібностей і нахилів;
• організація дозвілля учнів, культурного відпочинку та ро­зумних розваг;
• поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання;
• корекція психофізичних вад учнів та подальший розвиток їхньої особистості

               Навчальна екскурсія - це форма організації навчання, яка дозволяє проводити спостереження: вивчення різних предметів, явищ і процесів в природних умовах.

               Типи екскурсії:

1.За місця в навчальному процесі: вступні; поточні; узагальнюючі;

2. За змістом: предметні; комплексні

3. За місцем проведення: на природі; на виробництві; в музеї
Організація екскурсії:

               1. підготовка вчителя (визначення цілей і завдань; відбір змісту і методів його піднесення; відвідування місця екскурсії; вивчення і підготовка об'єктів вивчення)

               2. підготовка учнів (націлювання на майбутню діяльність, ознайомлення з планом проведення екскурсії; повторення правил поведінки; забезпечення документами і приладдям; установка на виконання завдання.

Рекомендації методистів – дефектологів щодо проведення екскурсій:

1. Екскурсія - це не просто розважальна прогулянка, а ефектив­на форма навчання.
2. Дотримуйтесь тематики екскурсії, не піддавайтеся на відволі­каючі, провокаційні запитання дітей.
3. Розповідайте лише про те, що можна показати.
4. Уникайте довгих пояснень.
5. Не залишайте школярів пасивними слухачами, залучайте їх до активної діяльності.
6. Умійте сконцентрувати увагу дітей на потрібному об’єкті.
7. Вчасно помічайте втому школярів і вмійте закінчити екскурсію.

Умови організації занять з підготовки домашнього завдання:

1.цілеспрямоване навчання школярів узагальненим прийомам самостійного виконання домашніх завдань;

2.забезпечення різноманітності домашніх завдань і способів роботи учнів із заданим на самопідготовку навчальним матеріалом;

3.раціональний вибір форм організації занять з підготовки домашніх завдань і способів керівництва самостійною діяльністю школярів з урахуванням їхніх вікових особливостей і характеру матеріалу, що задається;

4.здійснення диференційованого підходу в процесі самопідготовки в наданні педагогічної допомоги учням з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей розумово відсталих дітей;

5.дотримання оптимальних часових норм і раціональної структури занять з самопідготовки з урахуванням особливостей працездатності розумово відсталих школярів;

6.створення психологічно комфортних, а також санітарно-гігієнічних умов для підтримання належного рівня навчальної працездатності учнів, зокрема таких, як початок самопідготовки після перебування дітей на свіжому повітрі (не менше 1 години), організація перерв для відпочинку (через кожні 35-45 хвилин), використання спеціальних корекційних впливів на учнів (заспокоєння, стимуляція, індивідуальний відпочинок, збільшення часу на роботу або скорочення обсягу завдання тощо з урахуванням особливостей типу аномального розвитку розумово відсталої дитини, стану її аналізаторів, соматичного і психічного здоров'я та ін.), розміщення учнів за партами з урахуванням позитивних взаємостосунків;

7.дотримання орієнтовних часових норм тривалості само підготовок; 2-
4 класи - від 1 години до 1 години 30 хвилин; 5-6 класи - 1 година 30 хвилин до і години 50 хвилин; 7-8 класи - до 2 годин; 9-10 класи - до 2 годин 30 хвилин;

8.єдність підходів до учнів, тісна взаємодія, постійна взаємо-інформованість учителів і вихователів з питань навчальної роботи поведінки, розвитку, труднощів, психічних і фізичних станів розумово відсталих дітей (шляхом ведення зошитів взаємозв'язку вчителів і вихователів, які працюють з даним класом, періодичного взаємо відвідування уроків і занять з самопідготовки, проведення епізодичних міні-нарад консультативного характеру.

Позакласні форми навчально – пізнавальної діяльності:

·         Масові:

o   предметні тижні;

o   екскурсії;

o   конкурси;

o   вікторини;

o   виставки творчих робіт;

o   свята знань;

o   усні журнали та  інше

·         групові:

o   гуртки;

o   літературні студії тощо;

·         індивідуальна позаурочна робота;

Предметні гуртки:

·         створюють на добро­вільній основі з учнів паралельних або суміжних класів;

·         до них вхо­дять учні, які прагнуть розширити і поглибити свої знання, мають схильність до відповідної галузі;

·         тематика довільна і може змінюватися залежно від бажань і нахилів учителя й учнів;

Основні умови організації роботи гуртків у спеціальній школі:

• заняття гуртків розпочинаються через 2-3 години після закінчення уроків; якщо заняття гуртка проводяться після самопідготовки, то слід дати дітям час для відпочинку;
•  гурткову роботу не слід проводити після вечері, виняток складають лише ті гуртки, в яких діти роблять будь-які речі, і праця не потребує від дітей мисленнєвого навантаження, засвоєння нових прийомів роботи;
• тривалість заняття у гуртку 1 година, з перервою півтори години;
• кількість учнів 5-10 чоловік, в спеціальній школі може бути 3-5 чоловік в гуртку (наприклад: гурток кіномеханіки, це більш складний гурток);
• вихователь або вчитель складає індивідуальний план своєї роботи;
• заняття гуртка проводяться не частіше 1 разу на тиждень і не менше 1 разу в два тижні;
• правильний відбір у гуртки, а саме: аналіз здібностей та інтересів дитини, допомога у виборі гуртка за інтересом, де можуть виявити здібності учня або направлення дитини в гурток, який допоможе виправити, скорегувати ті чи інші дефекти розвитку дитини (існує категорія дітей, яка хоче займатись у гуртку, в якому займатись не може; таким дітям дають легку роботу в гуртках і зацікавлюють до діяльності в інших гуртках);
• дитина може відвідувати не більше двох гуртків;
• можливий перехід з одного гуртка в інший;
• інформацію про роботу гуртка можна отримати з тематичних заходів, на вечорахзвітах гуртківців про свою роботу, з виставок речей, вироблених дітьми того чи іншого гуртка.      

o   Види гуртків (предметні (географічний, краєзнавчий, історичний, математичний тощо); художнього читання, слова, декламування; танцювальні гуртки та хорові гуртки; гуртки ліплення, художньої різьби з деревини, машинної і ручної вишивки, ручної праці; гурток юних натуралістів; гуртки кіномеханіків, гуртки створення іграшок, роботи з конструктором; спортивні гуртки і секції (гурток легкої атлетики, бадмінтону, тенісу тощо); гурток художньої самодіяльності, дитячих театрів, лялькових театрів тощо. )

Етапи із яких складається трудове навчання учнів з особливими освітніми потребами:

o   Перший (1 – 3кл.) – уроки ручної праці;

o   Другий – професійна орієнтація;

o   Третій – професійно – трудова підготовка;

o   Четвертий – удосконалення професійної майстерності;

·         Перший етап – самообслуговування й заняття з ручної праці в молодших класах.

 Під час вивчення загальноосвітніх предметів:

o   використання вміння набутих в процессі трудової діяльності - уміння вимірювати, важити, обчислювати, розбирати, монтувати, вирощувати тощо;

·         Другий етап – суспільно корисна праця та професійно-трудове навчання в старших класах:
- робота на пришкільній земельній ділянці;

 - виконання практичних завдань;

 - робота в шкільних кабінетах;

 - заняття в навчально-виробничих кабінетах;

Трудове навчання учнів допоміжної школи

У чому полягає освітня, виховна та корекційна роль праці у спеціальній школі?

В умовах спеціальної школи трудове навчання і виховання розглядається як важливий засіб корекції, розвитку й формуван­ня особистості розумово відсталих учнів, підготовки їх до трудо­вої діяльності після закінчення школи.

Роль фізичної праці в корекції розвитку розумово відсталої дитини є надзвичайно вагомою. Фізична праця вимагає від пра­цюючого не лише фізичного, а й розумового напруження, вона впливає на всі функції людського організму.

Освітня роль праці полягає в озброєнні учнів загальнотрудовими і спеціальними (професійними) знаннями, вміннями і навичками.

У процесі практичної діяльності коригується:

• мислення і мовлення;
• порушення взаємодії між мовленням і діяльністю;
• слабкість регулюючої функції мовлення;
• сенсорні функції;
• самооцінка;
• недоліки моторики, постави;

формується'.

• самоконтроль;
• самостійність;

Теорія навчання

• планомірність дій;
• раціональність прийомів і способів дій;
• вміння працювати за інструкцією;
• вміння порівнювати виконану роботу із зразком;
• вміння знаходити помилки і виправляти їх;
• фізичні якості (точність, швидкість, координація рухів, спритність).

У процесі трудового навчання і виховання в учнів вихо­вується:

• уміння працювати в колективі (зважати на інтереси його членів, узгоджувати їх з власними інтересами);
• уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю у процесі праці;
• професійний інтерес до праці;
• перспективні мотиви діяльності;
• працелюбність;
• товариськість;
• дисциплінованість;
• організованість.

Праця формує у дітей позитивні емоції, приносить їм радість, створює бадьорий настрій, що сприяє в цілому оздоровленню психіки.

Правильно організована трудова діяльність дає можливість учням допоміжної школи досягти такого рівня психологічної, практичної й соціальної підготовки, який допомагає їм стати на шлях самостійного життя і праці.

Із яких етапів складається трудове навчання учнів з вадами, інтелекту?

Трудове навчання у допоміжній школі має ряд взаємопо­в'язаних і взаємозумовлених етапів. Визначаючи зміст і форму роботи кожного з них, враховують вікові й типологічні особли­вості учнів.

Перший етап трудова пропедевтика— уроки ручної праці (1-3 класи). Завданням цього етапу є формування в учнів загаль­ної готовності до трудового навчання. Уроки ручної праці забез­печують учнів знаннями про різні матеріали і вміннями роботи з ними; сприяють оволодінню вміннями користуватись інструмен- іами; прищеплюють інтерес до трудової діяльності.

Другий етап професійна орієнтація — уроки ручної праці у навчальних майстернях (4 клас). На цьому етапі здійснюється загальнотехнічна підготовка учнів до професійно-трудового на­вчання шляхом вироблення загальних прийомів праці. Особли­ва увага приділяється профорієнтаційній роботі, вивченню інте­ресів і здібностей дітей, визначенню конкретної професії для кожного учня.

Третій етап професійно-трудова підготовка— уроки професійно-трудового навчання у шкільних майстернях, про­ходження практики на виробництві (5-9 класи). Основною ме­тою цього етапу є підготовка дітей до роботи за певною про­фесією.

Четвертий етап удосконалення професійної майстер­ності— уроки професійно-трудового навчання (10 клас). Таке удосконалення може здійснюватись і під час навчання учнів у спеціальних групах ПТУ після закінчення школи.

Окрім того на першому етапі здійснюється навчання учнів самообслуговуванню; на другому-четвертому — суспільно-корисній праці.

Яким чином здійснюється зв'язок трудового навчання із загальноосвітніми предметами?

Специфіка навчального процесу в допоміжній школі вима­гає тісного зв'язку трудового навчання із загальноосвітніми пред­метами. Цей зв'язок є двобічним і взаємозумовленим. Як у про­цесі трудової діяльності систематично використовуються знан­ня, здобуті на загальноосвітніх уроках (про міри часу; одиниці маси; одиниці довжини; про властивості окремих предметів і явищ тощо), так і під час вивчення загальноосвітніх предметів використовуються вміння, набуті у процесі трудової діяльності (уміння вимірювати, важити, обчислювати, розбирати, монту­вати тощо).

Необхідність такого зв'язку зумовлюється змістом навчаль­них програм. У процесі вивчення навчальних дисциплін вчитель створює такі ситуації, коли чітко виступає потреба у викорис­танні трудових умінь і навичок. Так само у процесі трудового навчання вчитель стимулює учнів до використання знань, набу­тих при вивченні інших предметів.

Реалізація таких взаємозв'язків залежить від правильної організації навчальної діяльності учнів. Однією з важливих умов такої організації є залучення учнів до активної діяльності під час засвоєння знань. Уся діяльність учнів повинна будуватись на основі самостійного використання набутого досвіду, самостійно­го пошуку способів розв'язання завдань. За таких умов зв'язок загальноосвітніх знань і трудової діяльності дітей стає стимулом до активізації виховного і навчального процесу, максимально сприяє корекції вад психофізичного розвитку учнів і подальшо­му формуванню новоутворень їхньої особистості.

Якими є завдання професійно-трудового навчання у допоміжній школі?

Професійно-трудове навчання учнів допоміжної школи пе­редбачає розв'язання наступних завдань: озброїти учнів основами технічних і технологічних знань і першочерговими трудовими вміннями й навичками з обраної спеціальності;

« виховати в учнів уміння виконувати програмні завдання на рівні виконавських та інтелектуальних компонентів; "

 залучити учнів до суспільно корисної, продуктивної праці як у школі, так і під час практики на виробництві;

ознайомити старшокласників із трудовим процесом, змістом праці робітників і відповідною галуззю господарства;

" виховати в учнів ініціативу, елементи творчості.

Які види професійно-трудової підготовки одержують учні допоміжної школи?

Професійно-трудова підготовка у допоміжних школах здійс­нюється диференційовано з урахуванням багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Зокрема:

• професія має добиратись з урахуванням індивідуальних особ­ливостей психічного, фізичного та інтелектуального розвитку кожного учня;
• обрана спеціальність має відповідати рівню загальноосвітньої підготовки учнів;
• обраним професіям має відповідати матеріально-технічне за­безпечення школи;
• професії мають затребуваними у регіоні, щоб можна було пра- цевлаштувати всіх випускників.

Професійно-трудове навчання здійснюється з декількох спе­ціальностей, які відрізняються одна від одної за рівнем складпості засвоєння основних трудових операцій і розумових компо­нентів. Найбільш поширеними профілями професійного навчан­ня учнів з вадами інтелекту є, зокрема:

будівельні (маляр, штукатур, столяр, тесляр);

швейні (швея);

шевські (майстер з ремонту і пошиття взуття);

сільськогосподарські (тваринник, овочівник, оператор машин­ного доїння, працівник тепличних господарств);

сфера побутового обслуговування (кулінар, працівник побу­тових комбінатів);

народні ремесла (гончарство, лозоплетіння).

Види професій, які падає певна школа, залежать від потреб регіону у робітничих кадрах.

Домашня самостійна робота учнів:

·         складова частина процесу навчання;

·          головна мета (розширення і поглиблення знань, умінь, одержаних на уроках; попередження їх забування; розвиток індивідуальних нахилів, талантів та здібностей учнів. Домашня самостійна робота учнів у сучасній школі виконує такі функції:

закріплення знань, умінь, одержаних на уроках; розширення і поглиблення навчального матеріалу, який вивчався в класі;

формування умінь і навичок самостійного виконання вправ; - розвиток самостійного мислення шляхом виконання індивідуальних завдань в обсязі, який виходить за межі програмного матеріалу, але відповідає можливостям учня;

виконання індивідуальних завдань: спостережень, дослідів, навчальних посібників (гербаріїв, природних зразків, газетних і журнальних вирізок, статистичних даних і под.) для вивчення нових тем на уроках.

При визначенні домашніх завдань учитель повинен дотримуватися таких дидактичних правил:

·    1. Осмислення і самостійне виконання домашнього завдання можливе лише після ґрунтовного засвоєння учнями нової теми на уроці (коли учні осмислили основні питання нового матеріалу і засвоїли основні прийоми його застосування на практиці, навчилися розв'язувати задачі, приклади, виконувати вправи).

·    2. Домашні завдання повинні бути диференційованими. Поряд з загальними завданнями для всього класу учитель дає окремо складніше завдання для учнів, які виявляють здібності до оволодіння знань з предмета.

·    3. Визначаючи домашнє завдання, необхідно не тільки вказати на відповідні параграфи підручника, номери вправ і задач, але й звернути увагу на порядок і прийоми домашньої роботи учнів, а також на ті особливості, якими відрізняються домашні вправи і задачі від виконаних в класі.

·    4. Учитель повинен діагностувати, прогнозувати і планувати домашнє навантаження учнів, дотримуватися нормативів максимального навантаження школярів.

Предметні гуртки:

·         створюють на добро­вільній основі з учнів паралельних або суміжних класів;

·         до них вхо­дять учні, які прагнуть розширити і поглибити свої знання, мають схильність до відповідної галузі;

·         тематика довільна і може змінюватися залежно від бажань і нахилів учителя й учнів;

Основні умови організації роботи гуртків у спеціальній школі:

• заняття гуртків розпочинаються через 2-3 години після закінчення уроків; якщо заняття гуртка проводяться після самопідготовки, то слід дати дітям час для відпочинку;
•  гурткову роботу не слід проводити після вечері, виняток складають лише ті гуртки, в яких діти роблять будь-які речі, і праця не потребує від дітей мисленнєвого навантаження, засвоєння нових прийомів роботи;
• тривалість заняття у гуртку 1 година, з перервою півтори години;
• кількість учнів 5-10 чоловік, в спеціальній школі може бути 3-5 чоловік в гуртку (наприклад: гурток кіномеханіки, це більш складний гурток);
• вихователь або вчитель складає індивідуальний план своєї роботи;
• заняття гуртка проводяться не частіше 1 разу на тиждень і не менше 1 разу в два тижні;
• правильний відбір у гуртки, а саме: аналіз здібностей та інтересів дитини, допомога у виборі гуртка за інтересом, де можуть виявити здібності учня або направлення дитини в гурток, який допоможе виправити, скорегувати ті чи інші дефекти розвитку дитини (існує категорія дітей, яка хоче займатись у гуртку, в якому займатись не може; таким дітям дають легку роботу в гуртках і зацікавлюють до діяльності в інших гуртках);
• дитина може відвідувати не більше двох гуртків;
• можливий перехід з одного гуртка в інший;
• інформацію про роботу гуртка можна отримати з тематичних заходів, на вечорахзвітах гуртківців про свою роботу, з виставок речей, вироблених дітьми того чи іншого гуртка.

Щоб визначити спрямованість позакласної виховної роботи, потрібно проаналізувати навчальну і трудову діяльність учнів спеціальної школи. У житті спеціальної школи значне місце відводиться підготовці учнів до трудової діяльності.

Трудове виховання і навчання не лише формує у дітей знання, але розвиває професійні вміння і навички, а також є одним з ефективних засобів корекції недоліків розвитку. Тому в позаурочний час проводиться робота з суспільно корисної праці, з самообслуговування.

Щоб визначити спрямованість позакласної виховної роботи, потрібно проаналізувати навчальну і трудову діяльність учнів спеціальної школи. У житті спеціальної школи значне місце відводиться підготовці учнів до трудової діяльності.

Трудове виховання і навчання:

·         не лише формує у дітей знання, але розвиває професійні вміння і навички, а також є одним з ефективних засобів корекції недоліків розвитку. Тому в позаурочний час проводиться робота з суспільно корисної праці, з самообслуговування.

Домашня робота учнів. 

Навчання може бути ефективним лише за умови, якщо навчаль­ну роботу під час уроків підкріплює добре організована домашня робота учнів. Засвоєння умінь і навичок, а також повторення навчального матеріалу відбувається головним чином у процесі виконання домашніх завдань, які, доповнюючи і продовжуючи урок, сприяють поглибленню і розширенню знань учнів, привчають їх до самостійного мислення.

На уроках, як би добре вони їх не проводити, відбувається фікса­ція знань у короткочасній пам’яті. Для їх переведення у довготри­валу пам’ять необхідне наступне повторення, яке найчастіше відбувається під час домашньої роботи. Крім того, засвоєння знань і формування навичок залежить від індивідуальних особливостей учнів, відбувається в різному темпі. Учням, які навчаються в одному класі, на це потрібен різний час, що протягом уроку неможливо забезпечити. Домашня робота також сприяє формуванню в школярів відповідальності, організованості, навичок самостійної діяльності.

Отже, домашня робота виконує такі дидактичні функції:

1. розширює, поглиблює та закріплює знання і уміння, набуті НІЛ час уроків;
2. формує уміння і навички самостійної навчальної діяльності;

Домашня навчальна робота Цілі: Закріплення ізученного.Предупрежденіе забиванія.Расшіреніе і поглиблення знаній.Развітіе пізнавального інтересу і самостоятельності.Прівітіе відповідальності, посидючості. Вимоги до організації: Підготовка учнів до виконання домашнього завдання на уроках.Учет індивідуальних можливостей школьніка.Целесообразность і розумність завдань.

Узгодженість з охоронно-педагогічним режімом.Едінство вимог з боку вчителя, вихователя і родітелей.Об'ем домашнього завдання не повинен перевищувати 1/3 частини матеріалу, засвоєного на уроці. Ослабленим учням домашнє завдання не дається. Самопідготовка в 1 класі (30-40 хвилин), у 2 - 3 класі (до 1 години), 4-9 клас (до 2 годин).

Спеціальні корекційні заняття - система педагогічного впливу на учнів, спрямована на подолання недоліків розвитку.

Вимоги до корекційної роботи:

1. вона повинна займати центральне місце в системі педагогічного впливу, тому що вона визначає дефектологічну спрямованість виховного процесу в спеціальній школі.

2. знаходиться на перехресті загальної освіти і має свої специфічні відтінки.

3. за обсягом і значущістю йому відводиться значне місце

4.должна мати самостійний вихід на соціальне середовище, тому що ця система функціонує не ізольовано.

 Виховання – процес формування особистості. Його особливостями є цілеспрямованість, довго тривалість, безперервність, систематичність, комплексність.

Особливості    процесу виховання дітей з особливими освітніми потребами

1.   Дитина виховується через присвоєння загальнолюдської культури у взаємодії з              дорослим.

2. Порушення пізнавального розвитку ускладнюють правильне самостійне узагальнення тих поведінкових дій, які стають основою переконань і регулюють поведінку.

3. Зниження здатності до конкретизації узагальнень призводить у цих дітей до розходження між словом і ділом.

4. Здатність до узагальнення та закріплення в свідомості соціально ціннісних поведінкових актів пов’язана із такою особистісною якістю дитини, як критичність мислення.

5. Невміння розібратись у ситуації, усвідомити причиново-наслідкові зв’язки між мотивом вчинку і його результатом.

6. Незрілість емоцій дітей учнів з особливими освітніми потребами.

7. Суттєво ускладнюють процес виховання і  грубі порушення волі дітей.

8.Спостерігається психопатоподібна поведінка.

Основні напрямками виховання школярів:

-          розумове виховання;

-          формування наукового світогляду;

-          моральне виховання;

-          статеве виховання і підготовка до сімейного життя;

-          виховання свідомої дисципліни, почуття обов’язку та відповідальності;

-          правове виховання;

-          виховання несприйнятливості до наркогенних речовин;

-          екологічне виховання;

-          трудове виховання;

-          економічне виховання;

-          профорієнтаційна робота в школі;

-          естетичне виховання;

-          фізичне виховання.

Завдання  виховання учнів з вадами інтелекту: формування громадянських і моральних якостей;  розвиток розумових здібностей, пізнавальних інтересів; розвиток системи інтересів і потреб; формування моральних переконань і навичок моральної поведінки; вироблення позитивних навичок і звичок; виховання самостійності, адекватної самооцінки; формування естетичних поглядів і смаків; виховання волі та корекція її недоліків; формування позитивних рис характеру; корекція недоліків фізичного розвитку та рухового апарату; виховання позитивного ставлення до праці, культури праці; підготовка до самостійного сімейного життя.

Кореційні завдання - подолання вад психічного і фізичного розвитку.

Компоненти впливу виховання на особистість: формування знань, переконань, світогляду;  формування навичок моральної поведінки; формування позитивних рис характеру і волі; виховання моральних почуттів.

Корекційні зусилля: подолання: розриву у розвитку свідомості, поведінки, характеру і почуттів; розходження між словом і ділом; намірами, бажаннями і реальними вчинками; розумом і емоційними проявами.

Принципи побудови корекційно-виховних програм для дітей з особливими освітніми потребами: принцип єдності діагностики і корекції; принцип врахування індивідуальних і вікових особливостей дитини; принцип комплексності.

           

Принципи корекційно – виховної роботи в спеціальних освітніх закладах: принцип гуманізму виховання; принцип урахування психо-фізичних  особливостей і можливостей дитини з вадами у розвитку; принцип виховання в корекційній діяльності й спілкуванні; принцип спілкування у корекційно-виховній діяльності;

Принципи виховання учнів з вадами інтелекту. Цілеспрямованість виховання.  Зв’язок виховання з життям.  Єдність свідомості та поведінки у вихованні.  Виховання в праці. Виховання особистості у колективі.  Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Поєднання поваги до особистості з розумною вимогливістю до неї. Опора на позитивні можливості дитини. Оптимістична перспективність виховної роботи. Принцип системності, послідовності та наступності у вихованні. Комплексний підхід у вихованні.  Індивідуальний підхід. Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї, громадськості.

Методи виховання – це способи педагогічного впливу на вихованців, спрямовані на досягнення бажаного рівня їхньої вихованості.

 Сутність методів:  педагогічна корекція;  компенсація;  основи організації і здійснення корекційно-виховної роботи в спеціальних (корекційних) закладах освіти.

Функції  методів: передача дітям досвіду суспільних стосунків; формування в учнів суспільно ціннісних моральних потреб і прагнень; формування навичок моральної поведінки; педагогічно доцільна організація різних видів дитячої діяльності; гальмування небажаних проявів, корекція раніше сформованих негативних якостей особистості; стимулювання до позитивних вчинків і дій.

Методи корекційно – виховної роботи

 Методи формування моральних знань (формування пізнавальної активності):

·                   Розповідь

·                   Пояснення

·                   Переконання

·                   Бесіда

Методи формування досвіду (організація діяльності, формування поведінки):

·         Вправи

·         Рольова гра

·         Доручення

Методи стимулювання поведінки та діяльності (стимулювання):

·         Заохочення

·         Покарання (засудження)

Роль колективу у вихованні учнів з особливими освітніми потребами:

§  колектив здійснює корекційно-виховний вплив на всебічний розвиток дитини;

§  досвід колективних взаємостосунків;

§  формуються активність, самостійність, ініціативність, самооцінка, товариськість.

Особливості формування колективу:  не сформованість колективних форм спілкування у дошкільному віці;  не достатність інтелектуального розвитку;  бідність емоційного життя дитини;  порушення самосвідомості й неадекватна самооцінка; зниження самокритичності;  відставання розвитку таких якостей, як ініціативність, самодіяльність;  відсутність спільних інтересів і мети;  ослабленість внутрішньої регуляції своїх вчинків і дій;   негативний досвід перебування у колективі нормальних однолітків.

Стадії  розвитку колективу учнів спеціальної (корекційної)школи

1-а стадія – передумова формування колективу (стадія первинного синтезу)

2-а стадія – формування основних рис колективу (стадія інтеграції)

3-я стадія – період розквіту колективу (включення учнів у діяльність)

Об’єкти корекції: інертність спілкування;  відсутність спільних інтересів;  неадекватне ставлення до колективних стосунків, пов’язане із негативним досвідом перебування в колективі здорових однолітків; соціальна інфантильність;  громадська пасивність дітей.

Шляхи формування колективу учнів спеціальної (корекційної) школи

1. Постановка спільної перспективної мети, зрозумілої дітям і емоційно забарвленої.

2. Організація спільної діяльності дітей.

3. Організація і виховання активу, розвиток його активності, самостійності й ініціативи.

4. Набуття і збереження позитивних традицій колективу.

Прийоми організації колективу учнів: спеціальна підготовка дітей до створення колективу;  використання збережених позитивних рис; спеціальна активізація позитивних особистісних стосунків;  формування у дітей потреби до спілкування;   залучення мікрогруп   до загально колективної діяльності; організація спільної діяльності, спрямованої на досягнення спільної мети; включення кожної дитини у колективну діяльність; формування доброзичливого ставлення членів колективу один до одного;  розумний розподіл доручень у колективі; формування центру дитячого колективу; створення і збереження позитивних традицій колективу.

Самоврядування це - метод організації дитячого колективу, який забезпечує формування відносин відповідальної залежності в колективі та організаторських рис окремої особистості;

—  -  Складова частина системи педагогічних закладів, оскільки воно вирішує специфічні завдання у створенні єдиного колективу дорослих і дітей;

—  - Наслідок педагогічного управління дітьми з боку дорослих;

—  - Діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку та спрямована на вдосконалення колективу і кожної особистості зокрема.

Особистісно-орієнтоване виховання – нова освітня філософія:

·    виховна позиція – розуміння дитини;

·    виховна позиція – визнання дитини;

·    виховна позиція – прийняття дитини.